Програма «Подія» з Миколою Вереснем
– Ви живете в Одеській області. Саме там, де є багатостраждальна дорога. Один раз я їхав в Болгарію через Румунію. І це були катастрофічних 300 кілометрів.
Я мав честь працювати головою Одеської обласної адміністрації. І ми відремонтували – це був 2006-2007 рік. І до 2015-го жодного ремонту не було. І за останні два роки провели реконструкцію, провели ремонт. І на сьогоднішній день, слава богу, можна сказати, дорога більш-менш нормальна. Можна їхати абсолютно. Вона з Одеси до Ізмаїла, з Одеси до Белграду. І там ще продовжують до Рені. Але там залишилося вже такі невеликі ділянки. Я думаю, що вони їх навесні зроблять. Головне – зробили дорогу, яку, мабуть, 50 років не робили – це дорогу до Вилково. Там сучасна дорога.
– Цілу осінь лихоманило сильно через позицію Угорщини, Румунії, Польщі щодо освітнього закону, мовну частину цього закону. Що ж би, якби ви мали вплив сказали би?
Дуже простий алгоритм. Перше – державною мовою повинна бути українська мова, мова титульної нації. Це перше питання, і закриваємо. Друге. Вся освіта – початкова школа, середня, вища – повинна виключно вестися державною мовою. Чому? Тому що, наприклад, дитина з гагаузького села, з болгарського, з молдавського – вона повинна навчатися в університеті, і так далі. І це підтримується, і цього бажають люди.
Третє питання. Треба ввести таке поняття – "рідна мова". Не мова нацменшин, не регіональна мова, а рідна мова. І держава повинна створити умови для того, щоб всі ці національності, етноси, які мешкають в Україні, могли вивчити рідну мову: граматику, правопис і так далі.
Що для цього треба зробити? Якщо в населеному пункті 85-90% мешкає, наприклад, болгар чи гагаузів, в школі потрібно зробити на тиждень чотири уроки, п’ять, шість, де будуть вивчати рідну мову, літературу, історію того етносу, народу. Наприклад, в таких містах, як Одеса, Київ чи обласних, де дуже багато національностей, можна зробити курси при університетах, де, якщо людина хоче вивчати, щоб вона могла це зробити. Якщо не хоче – нема питань.
Але ще одна дуже цікава річ. Потрібно зробити такі умови, щоб діти переходили на державну мову з рідної напряму. Не через російську, як завжди: рідна мова, російська, а потім державна мова. Нам потрібно зробити умови, щоб не було цього в наступних поколіннях. Треба зробили словники для дітей в школах. І вони повинні переходити з рідної на українську. Зараз таких умов немає, на жаль. Я думаю, що це небагато грошей коштує. І нам потрібен цей алгоритм відпрацювати, записати в законодавстві – і все. П’ять років – і все закінчиться. І абсолютно не буде ніяких питань з боку Угорщини, Румунії і так далі. Нам потрібно забезпечити знання, щоб вивчали рідну мову.
Венеціанська комісія порадила, щоб доопрацювати цей закон. І я думаю, що при доопрацюванні можна передбачити ці речі. І я думаю, що питання зніметься. Але тільки не використовувати такі поняття, як "регіональна мова" і "мова національних меншин". У нас немає більшовартості, меншовартості. Наша держава багатонаціональна.
– Південь української території, Одеська область знаходиться на тій же паралелі, де головні виробники французького й італійського вина. Пан Іван 12 років тому почав створювати виноробне виробництво.
В Україні фантастичний потенціал для виробництва якісних і великих вин. І вино виробляли на півдні України ще з часів Стародавньої Греції, з часів Римської імперії. Висока культура споживання вина і висока культура виноградарства є обов’язковим атрибутом цивілізованої держави. Але в радянські часи це було індустріальне вино, і про якість ніхто не думав.
І коли ми починали, наше законодавство не відповідало сучасному європейському законодавству. Наприклад, повинні були платити 500 тисяч за ліцензію на оптову торгівлю, незалежно від обсягів. І ми два роки тому написали цей закон, і уряд підтримав, підтримали депутати. І зараз цієї ліцензій немає. Але все інше законодавство ще не відповідає. Зараз працюють фахівці-консультанти з Франції, ЄС, італійці, фахівці високого рівня. На протязі двох років ми разом будемо готувати й імплементувати українське законодавство під європейське.
Сьогодні в Україні культура споживання вина росте неймовірно. Це по геометричній прогресії. Вже горілку пити не модно. Уже й від віскі відмовляються. І після того, як цей закон скасували про ці 500 тисяч, уже за рік з’явилося тільки в трьох районах – Білгородському, Ізмаїльському, Ренійському – ще 5-10 нових виробників невеликих, які виробляють власне вино. Зараз це буде і в Закарпатті, і в Херсонській, і в Миколаївській областях. Україна переходить до європейських стандартів. Наприклад, у Франції – 63 тисячі виробників. А в Україні два роки тому було 17. Не тисяч. Просто 17. Зараз вже біля 70.
Вже з’являються нові марки торгові, вже йде така конкуренція. Винороби підтягуються до високих стандартів. І наше вино вже є, наприклад, в Британії, воно в парламенті презентувалося, у Франції, навіть в Бордо в ресторанах, в винних картах українське сухе вино. Тому воно розвивається. І, думаю, що потенціал є. Я вірю в те, що Україна стане виноробною державою. У нас є унікальні вина виключно українські.
– Те, що відбувається останні 3,5 приблизно років в енергетиці, ви би поставили яку оцінку по п’ятибальній системі?
На сьогодні електростанції працюють. Сьогодні, слава богу, ми не відчуваємо якогось дефіциту. Я вже упевнений по своєму досвіду, що ми осінньо-зимовий максимум перейдемо. Тому що енергетики високодисципліновані, вони високоорганізовані і вони високопатріотичні завжди були, і вони вирішують всі ситуації. Якщо по роботі енергетичного комплексу, то це четвірка, три з плюсом. Тверда четвірка, я би сказав.
Я би запропонував уряду, НКРЕ, Верховній Раді, щоб 2018 рік ми оголосили роком споживача. Споживач – головний. І ми всі рішення приймаємо через призму інтересів громадянина України, через призму інтересів споживача. І не тільки в енергетиці, я думаю, потрібно рішення приймати.
