В Україні на 30-му році незалежності залишилося працездатними і бюджетоутворюючими дві галузі високотехнологічної індустрії: енергетика та металургія.
Пішло в забуття українське машинобудування, літакобудування, приладобудування, легка і хімічна промисловість, виробництво алюмінію та багато, багато інших.
Електроенергетика завжди відрізнялася своєю найвищою організованістю, дисципліною і відповідальністю. Всі ці роки енергетичний комплекс України не тільки забезпечував економіку і громадян електроенергією, але і практично був їх донором, накопичуючи мільярдні борги сумірні з бюджетом країни.
Проте останніми роками все змінилося.
Один з найпотужніших, з різнопрофільних та з розвиненою генерацією, здатної забезпечувати споживання економіки і громадян України з двократним запасом, з високою щільністю електрифікації країни, український високотехнологічний електроенергетичний комплекс опинився на межі повторення долі своїх побратимів.
Ось тільки деякі причини, що призвели практично до сьогоднішнього занедбаного стану електроенергетики:
1) Втрата базових принципів вертикалі управління та координації роботи підприємств галузі (близько 70% керівників в енергетичному комплексі призначені як: в.о. - виконуючий обов’язки), розбалансована, алогічна тарифна та цінова політика, прийняття ситуативних, рефлекторних і, як правило, непрофесійних рішень та регуляторних правил, часто на догоду зарубіжних консультантів і порадників сумнівного походження.
2) Прийняття на рівні законодавчих актів свідомо нездійсненних або економічно непідйомних для країни зобов'язань, замість технологічного прориву, створили нові непередбачувані виклики та загрози, зокрема:
- державні гарантії на розвиток відновлюваних джерел з тарифами і терміном окупності за рахунок споживачів, які не можуть собі дозволити навіть найбільш економічно розвинені країни Європи;
- приречений на невиконання поспіхом прийнятий Національний план скорочення викидів великими спалювальними установками, який вже найближчим часом унеможливить використання теплової генерації, яка нам сьогодні та на перспективу 20-30 років вкрай необхідна для енергетичної безпеки України в цілому.
Енергетична небезпека
І що дає нам підстави стверджувати, що на сьогодні енергетична безпека втрачена? Що втрачена та сама енергетична безпека, якою ми так опікувалися і прагнули неодмінно досягти, коли розробляли та схвалювали у 2017 році Енергетичну стратегію України до 2035 року.
1) Тому що: в кінці 2020 року та у січні поточного року за нестабільної роботи енергоблоків АЕС ми спалили практично все вугілля зі складів теплових електростанцій, яке до цього впродовж 2-х років зберігалось на складах теплових електростанцій, шахт і не було затребовано.
2) Тому що: на сьогодні люба непланова зупинка 2-х теплових та/або 1 атомного енергоблока майже невідворотно призведе до віялових відключень – бо на складах ТЕС сьогодні майже відсутнє вугілля і резервів на заміщення немає.
3) Тому що: Україна повністю втратила експорт електроенергії, натомість розпочала імпорт у обсязі до 500 МВт з Білорусії, і який з 1-го лютого вже доповнився імпортом з Російської федерації.
4) Тому що: при суцільних збитках в енергетичному комплексі України діючі атомні та теплові енергетичні блоки не ремонтуються своєчасно, а іноді і належним чином, а про будівництво нових енергоблоків годі й думати.
5) Тому що: на запровадженому ринку електроенергії із за недосконалих нормативних документів, є місце шахрайству і можливість заробляти шалені кошти без товару;
6) Тому що: Україна взяла на себе непід’ємні міжнародні зобов’язання про скорочення викидів великих спалювальних установок у надто короткий термін і не має жодного шансу на їх своєчасне виконання в зв’язку з не визначенням та відсутністю джерел фінансування.
7) Тому що: європейських вибір став далі ніж будь коли.
Отже ми схибили.
І, як це не прикро визнавати, ми поки не здатні і не хочемо визнати, що схибили саме від суміші непрофесіоналізму та «непомітної ще одної гібридної війни, яка маскується під ринкові міждержавні енергетичні відносини з історичною суттю «троянського коня».
Отже, «гру в довгу» ми майже програли.
Майже. І сьогодні, вважаю, ми маємо це відверто визнати. Зрозуміти де і чому помилились в минулому.
Ключові етапи втрат
Етап №1: ми не помітили, як у 2015 році нанесли нищівної шкоди державній вугільній галузі відмінивши дотації, потім болісно повертали їх. Одночасно Україна імпортувала електроенергію із РФ щоб вже анексований Крим не занурився в пітьму.
Етап №2: ми в кінці 2019 року знову завдали шкоди вугільній галузі, коли законодавчо дозволили зовсім непотрібний на той час імпорт електроенергії з Білорусії та Росії, натомість вітчизняне вугілля стало непотрібне і шахтарів відправили у неоплачувану відпустку.
Етап №3: ми власну теплову генерацію та вугільну галузь на протязі останніх п’яти років дискредитували перед суспільством всіма можливими способами захопившись модною «зеленою енергетикою» та одночасно відбираючи у них будь які можливості для їх відновлення та розвитку.
Етап №4: ми завершили процес «добивання» вугільної генерації вже в новій моделі ринку за рахунок зниженням/обвалу цін на електроенергію на РДН з 1,7 грн/кВт∙год у 2018 році аж до глибоко збиткових для теплової генерації цін 1,2-1,4 грн/кВт∙год в окремі та довготривалі періоди. Центр збитковості змістився у «виробництво електроенергії», центр прибутковості - у торгівлю електроенергії.
Етап №5: ми в 2020 році не вчасно виконали ремонт енергоблоків АЕС (в т.ч. із за безпрецедентної заборгованості близько 24 млрд грн перед ДП «НАЕК Енергоатом»), що призвело до того, що зі складів не прогнозовано спалили 2 млн т вугілля, а на відновлення складів за низьких цін на електрику коштів не стало.
Етап №6: ми запровадили популістську, розбалансовану цінову та тарифну політику що привело до викривлення моделі ринку та хибних цінових сигналів.
Це якщо дуже стисло.
Таким чином та виходячи з вищевказаного: процес доведення виробників електроенергії (енергогенеруючих компаній) до стану неспроможності виконувати свої функції майже завершений. Ну а розвести потужні базові державні підприємства по «окремим домівкам» та фактично вивести їх з під державного контролю було вже «технічною справою».
Насправді відповідь на питання «Чому?» лежить в площині розуміння того, що в Україні цілеспрямовано завершується доведення енергетичної галузі до стану недієздатності і ціновий гачок дешевого імпорту з РФ може стати останнім підготовчим заходом до втрати енергонезалежності та незалежності України – в цілому.
Невже ми забули?
Нажаль ми не маємо інституційної пам’яті та забули свій багаторічний досвід.
Чи ми забули сувору зиму та «газову війну» 2005-2006 років, коли ціна російського газу в один момент зросла для України в 2 рази (Була – $50; стала – $95)? При цьому вимоги з сторони РФ були по збільшенню ціни в 5 разів (до $250).
Чи ми воліємо за краще викинути з голови психологічну травму у вигляді Харківської угоди зі знижкою $100 за газ в обмін на подовження дислокації російського флоту в Криму?
Ну і де та знижка і де Крим?
Чи ми змирилися з втратою майже всіх нафтопереробних заводів, які приватизували компанії РФ в обмін на обіцянку «залити» ці заводи російською нафтою.
Ну і де наш бензин та дизпаливо власного виробництва?
Перелік можна продовжувати – створення спільного ядерно-паливного циклу, Запорізький алюмінієвий завод, Миколаївський глиноземний, результат завжди однаковий – руйнація і втрата.
Пряма агресія та крадіжка підприємств з території України під час воєнних дій на Сході України факти, які також нас не змусили робити висновки.
То що нас заставляє думати, що цього разу буде інакше? Що імпорт зі сходу – це конкуренція і нічого іншого?
Сьогодні українська енергетика от-от перетне «червону лінію» звідкіля вороття вже може і не бути!
«Троянський кінь» начинений низькими цінами на електрику вже доставлений до кордону України з сторони РФ, і Україна вже його приймає в дар (станом на 01.02.2021 12:00 імпорт з РФ складає 200 МВт, з Білорусії складає 480 МВт = 680 МВт).
Кінцева мета, як би і не приховується – це повна залежність України. Але задіяний не тільки «Троянський кінь».
Останній оплот незалежності - енергетична галузь знекровлена та економічна вичавлена зсередини діями та бездіяльністю.
Наразі по ній ведеться професійний «снайперський вогонь» – ДП НАЕК Енергоатом, НЕК Укренерго, теплова та зелена генерація, ТЕЦ - під «прицілом» тримається вся галузь.
Ситуацію вже не можна виправити - її можна та необхідно зламати.
«Рецепт» рішень – додається (див. нижче).
Рецепт термінових першочергових рішень, дій та доручень
1. Терміново: запровадити надзвичайний стан з вжиттям всіх необхідних заходів включаючи обмеження споживання для збалансування роботи енергосистеми.
2. Поступово знизити та в подальшому назавжди відмовитися від імпорту електричної енергії з РФ та Білорусії зосередившись на якнайшвидшу інтеграцію в Європейську енергетичну систему (ENTSO-E).
3. Терміново: призначити на посаду Віце-прем'єр міністра України з питань паливо-енергетичного комплексу України кадрового енергетика – професіонала.
4. Терміново: створити спеціальну професійну групу при Кабінеті Міністрів України та провести комплексну перевірку/аудит, з визначення причин та заходів по виведенню НЕК Укренерго, ДП НАЕК Енергоатом, ДП Гарантований покупець з кризового стану.
5. Ліквідувати перехресне субсидіювання.
6. Збалансувати ціни та тарифи, удосконалити та синхронізувати роботу всіх сегментів ринку, з дотриманням антимонопольних вимог та ліквідації недобросовісної конкуренції.
7. До ліквідації перехресного субсидіювання, наведення ладу на ринку двосторонніх договорів та відновлення належного фінансового стану НЕК Укренерго призупинити будь яку трейдерську діяльність з перепродажу, залишивши закупівлю електроенергії на всіх сегментах ринку тільки для прямої поставки споживачам.
8. Припинити безоплатний відпуск електроенергії в Україні (відміна будь яких заборон у відключенні боржників за несплату).
9. Внести кардинальні зміни в правила балансуючого ринку на якому відмінити будь які прайскепи (price cap) та штучні дисконти.
10. Запустити ринок допоміжних послуг в повному об’ємі.
11. З урахування зазначених обставин, відкоригувати звіт.
НЕК Укренерго з відповідності (достатності) генеруючих потужностей та забезпечити його безумовне виконання в найкоротші терміни.
Ці пункти «рецепту» можуть здатися вам кардинальними, спірними, важкими, страшними, навіть не прийнятними. Але вони всі реальні та вкрай необхідні.
Ще гірше буде від бездіяльності, безпорадності і сподівання, що все вирішиться саме по собі.
Не вирішиться.
Повірте моєму більш ніж 40 річному досвіду роботи в енергетичному комплексі України.
