Дванадцятий випуск «Простою, але не спрощеною, мовою про реформи на ринку електричної енергії».
Наприкінці дуже непростого 2019 року ми знову повертаємося до теми реалізації довгоочікуваного проєкту приєднання України до європейської енергосистеми.
Бо попри всі «за» та зобов'язання України синхронізувати свою енергетичну інфраструктуру з європейською, в останні кілька місяців виникли перші ознаки та стійке відчуття, що почався рух у зворотному напрямку.
Штучне переведення теплової генерації у глибоко збитковий сектор роботи, нічим не обґрунтована затримка запровадження ринку допоміжних послуг, необов'язкова і знову-таки нічим не обґрунтована гра зі «східним» імпортом – це зведення додаткових нездоланних бар'єрів на шляху до поставленої інтеграційної мети.
Чого тут більше? Ситуативних випадковостей, відсутності координації чи свідомого умислу? Не можемо стверджувати однозначно. А от нагадати мету, яку ніхто не скасовував – маємо. Бо це один з обов’язкових «пазлів» побудови ефективного ринку електроенергії в Україні.
