Чому Україна досі не має реальної енергетичної стратегії, як уряди роками пишуть красиві забаганки без ресурсів під них, чому зелений перехід вже неможливо зупинити війною і яким саме має бути енергомікс країни після війни розповів відомий фахівець з державної політики у паливно-енергетичному комплексі, головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень Геннадій Рябцев.
У випуску
1. Криза стратегічного планування в Україні
Невиконання стратегій: За 30 років жодна з понад 150 енергетичних стратегій не була реалізована повністю. Документи сприймаються як «набір забаганок» без фінансового та ресурсного обґрунтування.
Відсутність наступності: Кожна нова зміна керівництва в профільних міністерствах призводить до скасування напрацювань попередників і написання нових планів «з нуля».
Мікроменеджмент замість політики: Уряд фокусується на оперативному реагуванні та «ручному управлінні» (наради, штаби), замість того, щоб працювати на випередження загроз.
2. Трансформація глобальних енергетичних ринків
Світовий профіцит вуглеводнів: Завдяки США та новим технологіям (гідророзрив, скраплення газу) ринок нафти й газу став глобальним, а не регіональним. Епоха «газового шантажу» завершується через надлишок пропозиції.
Занепад «традиційних» експортерів: Країни, що не інвестували в технології (Росія, Венесуела), втрачають ринки. Роль нафти як геополітичної зброї стрімко нівелюється.
3. Неминучість «Зеленого переходу»
Глобальний тренд: Навіть війна в Україні не здатна зупинити перехід на відновлювальні джерела енергії (ВДЕ), оскільки в цьому зацікавлені найбільші економіки (Китай, ЄС, Норвегія).
Енергетична безпека: Російська агресія лише прискорила бажання Європи відмовитися від кривавих викопних ресурсів на користь технологічної незалежності.
4. Майбутній енергомікс України: «Зелено-атомний гібрид»
Атомна енергетика як база: Україна має зберегти роль великого гравця в атомній енергетиці, орієнтуючись на сучасні малі модульні реактори (ММР) та експорт електроенергії в ЄС.
Розподілена генерація: Замість великих ТЕС, які є вразливими для обстрілів, потрібно розвивати тисячі малих об’єктів (когенераційні установки, сонячні, вітрові станції, біомаса).
Використання місцевих ресурсів: Енергетика має бути адаптована до регіонів: торф на Поліссі, сонце на Півдні, шахтний метан на Донбасі, біомаса в аграрних областях.
5. Проблеми комунікації та відповідальності
Інформаційний вакуум: Відсутність правдивої та доступної інформації від влади породжує фейки та паніку серед населення.
Політична відповідальність: В Україні відсутні механізми реальної відповідальності політиків за провалені стратегічні рішення.
6. Перехід від «гігаватів» до «попиту»
Ефективність замість кількості: Держава має стимулювати не просто встановлення сонячних панелей заради тарифу, а створення стійких автономних громад та «розумних мереж» (Smart Grids), здатних працювати в умовах блекаутів.
