4 млрд доларів на рік після 2019. Це приблизно та сума, яку Україна має шанс отримувати за транзит газу.
Але завдяки зусиллям уряду - і, перш за все, віце-прем’єр-міністра Володимира Кістіона, не отримає. Якщо ситуацію терміново не змінити.
Для того, аби після 2019 року Україна отримувала гроші за транзит, мають бути виконані певні умови.
Перше: треба створити консорціум з управління газотранспортною системою, за участю європейських або американських компаній, які вже є операторами газогонів.
Чому саме так і ніяк інакше? Бо Росія дуже добре попрацювала над тим, щоб Україна втратила довіру в Європі як країна-транзитер газу. І для того, щоб європейці були впевнені у надійній роботі наших газогонів, нічого кращого, ніж спільне управління, придумати неможливо.
Щоб створити консорціум (в якому, до слова, вже офіційно готові брати участь італійці та словаки), необхідно провести виокремлення газотранспортної системи із складу Нафтогазу України. План цієї реформи був затверджений ще у грудні 2015 року. За участю всіх можливих іноземних партнерів - від ЄБРР, МВФ, Енергетичного співтовариства та Єврокомісії до канадців та американців. Згідно з цим планом мав бути інвентаризований та відокремлений майновий комплекс магістральних газопроводів. Після чого він був би переданий новоствореній державній компанії, яка і стала би партнером в консорціумі з українського боку.
Все було б добре, але тут змінився уряд. Куратором виокремлення газогонів став Володимир Кістіон, віце-прем’єр-міністр, відповідальний за енергетичний напрямок.
Першим результатом зміни влади стала повна зупинка реформи з боку уряду: згідно із затвердженим планом не зроблено практично нічого (створено, щоправда, нову державну компанію «Магістральні газопроводи України», але навіть системи її корпоративного управління уряд так і не спромігся впровадити. Про інвентаризацію газогонів годі й казати).
Більш того - Кістіон зібрав робочу групу, яка стала працювати над… змінами до затвердженого раніше плану. Про склад цієї робочої групи дуже добре скаже одна історія. Певний час тому, Спостережна рада Нафтогазу України звільнила з посади голови ПАТ Укртрансгаз Ігоря Прокопіва - увага, ЗА ПІДОЗРОЮ В КОРУПЦІЇ - себто через те, що внутрішній аудит компанії виявив прямі ознаки корупції, але правоохоронні органи не поспішали до дій. При цьому британці, члени Спостережної ради, прийняли однозначне рішення звільняти - бо ознаки корупції були дуже промовисті. Та вже за лічені дні після звільнення пана Прокопіва призначили… правильно, співголовою тієї робочої групи. Мабуть, без такої професійної людини робота таки не складалася.
Дуже швидко по цьому робоча група розробила проект змін до реформи: ніякої інвентаризації не проводити (чому? Мабуть, людина, яка головувала у компанії останні два роки, добре знає, чому інвентаризацію краще не проводити). Вирішили передати пакет акцій ПАТ Укртрансгаз від Нафтогазу до новостворених «Магістральних газопроводів України» і цим обмежитись. Всім іноземним партнерам при цьому щиро подякувати і доповісти про реформу.
В чому проблема? Досить просто. До ПАТ Укратрансгаз є претензії щонайменше в двох українських олігархів: Коломойського, який намагається відсудити 10 млрд кубометрів газу, та Фірташа, який намагається відсудити 3,5 млрд кубометрів. Загальна сума претензій - приблизно 6 млрд доларів. Зрозуміло, що в консорціум, до якого є такі судові претензії жодна європейська компанія не піде (що потенційні учасники консорціуму, власне, в попередніх пропозиціях зазначили).
В такій пропозиції від робочої групи також чітко проглядаються інтереси ще двох видатних діячів олігархічно-корупційного фронту. Бо пани Григоришин та Мартиненко дуже активно лобіювали проведення Укртрансгазом тендеру «в старому стилі» на 5 млрд гривень (з перспективою збільшити суму до 8 млрд) на «реконструкцію газокомпресорних станцій».
Причому розташовуються заплановані до реконструкції об’єкти на так званій «південній» нитці газопроводу. Яка через реалізацію Росією «Турецького потоку» (там вже труби вкладають) дуже ймовірно перестане працювати вже з 2020 року. А деякі заплановані до «реконструкції» об’єкти розташовані майже впритул до зони бойових дій. Мабуть, розрахунок на «випадковий снаряд» чи «диверсійну групу сепарів» - потім вже не доведеш, була там реконструкція, чи не була… Зрозуміло, що у разі інвентаризації та створення консорціуму шансів на реалізацію цього «проекту» не було. Як і шансів на корупційні оборудки в цілому.
Як би там не було: зміна планів та способу виокремлення газопровідної системи гарантовано унеможливлює прихід європейських партнерів до консорціуму.
Другий результат зриву реалізації затвердженого плану реформи ще більш неприємний. Бо за умови, що Росія буде вимушена відмовитись від реалізації проекту трубопроводу Північний потік 2, Україна, окрім вже згаданих грошей від транзиту, матиме всі шанси на зниження ціни на газ - на 30-40 відсотків. А от у разі реалізації свого проекту росіянами все відбудеться навпаки, і ціна відсотків на 40 збільшиться.
До чого тут реформи? Саме відсутність реформ сьогодні є ледь не найбільш ефективним аргументом росіян на захист нового газогону. «Дивіться, українці зобов’язання брали? Брали. Публічно пообіцяли? Пообіцяли. Щось зробили? Ні. То як їм можна вірити?», - саме так вибудовують свою позицію чисельні лобісти росіян і в Брюсселі, і в Берліні, і в Вашингтоні.
Отже, по суті, результати боротьби пана віце-прем’єра з реформою: зростання ціни газу, втрата надходжень від транзиту газу, втрата довіри до України в Європі. Цікаво, що для пана Кістіона стало «смаколиком», який переважив всі ці речі?
