Без енергетиків революції закінчувалися б через 10 хвилин...
– Ми увійшли в зиму без запасів вугілля та з низькими запасами газу, ціна на який зросла. Але влада запевняє, що все буде добре, все під контролем. Як вважаєте – у нас все ж таки криза чи ще ні?
– У нас загалом кризова ситуація. І дуже тривожна для осінньо-зимового максимуму опалювального сезону.
Перше. На початок 90-х років енергонезалежність України становила близько 70%. І лише на 30% Україна була залежною. Наразі енергозалежність становить 70%.
Другий момент. На початок 90-х років український енергетичний комплекс був одним із найефективніших, найтехнологічніших і найпотужніших у світі. Сумірний із Францією. На сьогодні в Україні енергетичний комплекс – це ретрокомплекс. За 40 років все застаріло, ми нічого не оновлювали, не модернізували, не реконструювали.
І сьогодні енергетика України – одна з найвитратніших у світі. На виробництво 1 кВт•год електроенергії, порівняно з 90-ми роками, ми витрачаємо енергоресурсів на 30-40% більше. Раніше для отримання 1 кВт•год спалювалося 320 грамів умовного палива, зараз – 420 грамів умовного палива.
Третій момент. Економічний стан енергетичної галузі також кризовий. Заборгованість у цілому становить близько 100 млрд. Криза полягає в тому, що якщо є борги перед генерацією, перед компаніями, що займаються дистриб'юцією, то завжди було джерело погашення – це завжди були борги споживачів, їх несплата. Наразі рівень оплати, зокрема, в електроенергетиці становить понад 90%. А боргів – 70 млрд. І немає джерела покриття цих боргів.
Це сталося через недосконалість організаційної моделі управління галуззю. Ми запровадили ринок не підготувавшись, без достатніх нормативних документів і з'явилися на ньому божевільні зловживання. Коли за прямими договорами продавалася електроенергія нижче за собівартість, коли дозволяли «торгувати повітрям».
Четверта кризова ситуація – в енергетичному комплексі є абсолютно алогічною тарифною політикою. Тарифи в усіх цивілізованих країнах мають відповідати трьом основним критеріям: мають бути прозорими, економічними обґрунтованими та відповідати економічному становищу в країні, тобто платоспроможності споживача. У нас тарифна політика не відповідає жодному цьому критерію.
Ось ці чотири фактори, через які говоримо, що Україна перебуває у тяжкому кризовому стані.
Але при цьому у нас є електроенергія сьогодні, увімкнене опалення. Тому уряд і президент кажуть – «чому ви панікуєте і навіщо наганяєте страх на людей, все нормально, вугілля буде, газ буде». Це і так, і не так.
Сьогодні Україна забезпечує електроенергію. Але ми споживаємо її не рівномірно, а коли хочемо і скільки хочемо, вранці – багато, вдень менше, уночі – загалом мало. А енергетики мають забезпечити електроенергію саме в мить, коли споживач хоче спожити. Саме в мить – немає запасів на складах тощо.
Сьогодні у нас працює 14 блоків на атомних електростанціях. Але для регулювального режиму нам не вистачає палива. У нас на складах 450 тисяч тонн вугілля, це критично мало, практично нема. І у нас до 20 енергоблоків стоять через відсутність палива. Але при цьому ми купуємо електроенергію у Білорусі, від 600 до 800 МВт. І ми платимо за це у доларах.
Але свої енергоблоки ми не ліквідували. Персонал не звільнили. Таким чином платимо і за покупку електроенергії, і за утримання обладнання.
А якби свого часу накопичили палива і ці $300 млн направили на наші станції – вони заплатили б податки, шахтарям, ті теж заплатили б податки – і економіка працювала б. А так вона не працює. І в нас залежність від постачання електроенергії з Білорусі та Росії. Якщо зараз 300-500, то за -10 або -15 у нас буде 2-2,5 тис.
При цьому якщо зупиниться блок атомної станції, або щось ще трапиться, якесь політичне рішення – залишаємося з дефіцитом електроенергії.
Я цю ситуацію називаю дуже тривожною. Чому ми прийшли до неї – через недосконалість процесів переходу на новий ринок.
Причому алгоритми нового ринку електроенергетики – правильні. Але європейські країни проходили процес переходу за 6-8 років, а ми це реалізували за 1,5-2 роки. І з нашим умінням ми його реалізували так, що коли треба накопичувати вугілля, ремонтувати обладнання і так далі, було створено суб'єктивну ситуацію, коли теплові станції працювали за ціною, нижчою від собівартості електроенергії в півтора рази – продавали по 1,1 грн, коли вартість була 1,8 грн. Звичайно, працювали зі збитками. І в результаті – немає грошей ані на паливо, ані на ремонт обладнання. Так, сьогодні ціна не є збитковою для теплових електростанцій. Але за тієї паливної кризи, що існує у світі – зараз просто ніде купити вугілля, вже все зафрахтоване.
Далі по газу. Наші газові сховища мають можливість закачати близько 32 млрд. кубометрів газу. Завжди було від 23 до 28. Цього року ми розпочали опалювальний сезон із 18 млрд кубів газу, з них 5 – буферний, залишається 13 млрд.
І коли президент, прем’єр, голова Нафтогазу кажуть, що нам газу вистачить на зиму – вони не дурять. В середньому на зиму газу може вистачити. Але вони не договорюють, як усілякі політики.
Сьогодні Україна споживає десь 80-90 млн кубів газу на добу, це за 0, або +1 і -1.. При -10-15 – споживатимемо 130-150 млн кубів газу. А за мінус 18 – всі 180.
Ми видобуваємо 60. Отже, нам треба ще 120 млн.
Зі сховищ ми не зможемо підняти 90-100. Чим менше у сховищах газу – тим менше зможемо відібрати. Сховище як камера для автомобільного колеса: її надуєш, а коли знімаєш золотник - з нього «дує». І що менше залишається там повітря, то менше воно «дує». І настає ситуація, коли повітря там ще є, а вже не дме – так само і з буферним газом у сховищах цими 5 млрд. Хоч вони і є – «дути» не буде.
Тому зможемо витягнути 80, за необхідності 120. Де взяти 40? Можна купити. Лише у Словаччині – 40-60. Більше ніде.
А в цей час у газотранспортній системі прокачується 40 млрд до Європи.
У Словаччині ми купували 14-16 року під божевільним тиском Сполучених Штатів. Тому що Росія говорила словакам не продавати, бо це їхній газ. Але був тиск США – і ми купували. Чи зможемо зараз отримати таку їхню підтримку – важко сказати. Чи зможуть, чи захочуть словаки нам продавати – важко сказати.
Але й словаки можуть продати 60 млн. Нам треба 80. Де брати ще 20? Із труби.
– Але ж це не наш газ...
– А ми будемо змушені його брати. Це ж труба, ми не керуємо. Ми споживаємо, скільки хочемо, а в трубі качається 40 млрд. І хочемо ми чи ні – частина залишатиметься. І тоді Росія що каже: «Україна краде газ. У європейців. Ми ж казали. Тоді давайте Північний потік-2 щоб ніхто не крав. І ми, можливо, забезпечуємо вам поставки навколо, а в Україну закриваємо прокачування 40 млрд».
Коли закінчиться прокачування цих 40 млрд – наша газотранспортна система «здується» – там не підтримуватиметься тиск, бо ці 400 млрд тримають його «в тонусі». Тоді вже буде складно протранспортувати навіть наші 180 мільйонів.
Тому – президент, прем'єр та голова Нафтогазу не обманюють. Газа нам має вистачити. Але якщо буде тепла зима, яка не розтягнеться.
Тому треба говорити людям правду. Зараз вони зрозуміють більше, ніж розуміли раніше: немає вугілля, немає грошей, війна, ситуація складна. І треба говорити – «ми зараз забезпечуємо і робитимемо все можливе». Але при цьому закликати оптимізувати споживання, економити, перенести частину робочих днів на вихідні.
Так, і раніше були проблеми. Але зараз різниця у тому, що не говорять про складнощі. Начебто у нас всього багато, споживай – не хочу. Це дуже неправильна позиція. Люди розуміють, що не все добре, і розуміють, чому недобре. Вони багато в чому б і не засуджували уряд.
– Чому у нас склалася така ситуація з газом, вугіллям, хто винний?
– Ми дуже швидко запровадили ринок газу.
Це якби ми попросили Німеччину дати нам проект «Мерседеса» з наміром робити в Україні хорошу машину. Нам цей проект дали б – це і є алгоритм ринку. Але де б ми робили цю гарну машину – на конвеєрі Харківського тракторного заводу. Чи можна там робити «мерседес»?
Отакий у нас і ринок. Є фантастичний алгоритм, який абсолютно правильний. Але його запроваджували 6-8 років.
Цей алгоритм полягає у простій речі. В Україні раніше тарифи визначали адміністративно – Кабмін, міністр, НКРЕ. Що було необ'єктивно та не відповідало реаліям. В алгоритмі ринку передбачається формування ціни в режимі онлайн в залежності від ціни палива і за принципом попит-пропозиція.
Правильний механізм, але його треба реалізувати. Потрібні нормативні документи, законодавчі акти. І цей закон, який ми запровадили – не передбачає перехресного субсидування, що у населення тариф буде стабільним і такий гравець як Енергоатом та Укргідроенерго з Центренерго більшу частину електроенергії даватимуть за стабільними цінами – все, ринок уже ламається. Це як на автомобіль поставити три колеса правильних і одне – від трактора. І це й призвело до всіх цих проблем.
Далі, енергетичний комплекс – це електроенергетика, нафтогазовий комплекс, атомна енергетика та ядерно-промисловий комплекс, вугільна галузь та ще теплофікація, ТЕЦи тощо. Дуже багато підприємств. І робота цих чотирьох секторів взаємопов'язана, вони грають на одному полі. І на ньому мають бути правила та координація роботи суб'єктів.
Раніше у нас працювала з координації вертикаль: перший віце-прем'єр з ТЕКу (теплоенергетичного комплексу – ред.), міністр вугільної промисловості, міністр енергетики, і далі підприємства. Міністр підпорядковувався прем'єру та президенту. Наразі всі підприємства працюють як партизанський загін. Одне підпорядковується Мінекономіки. Друге – Мінфіну, третє – Держмайна. Як партизани, які були одягнені хто як і з різною зброєю, і ніхто їх не координував.
У нас також є багато центрів прийняття рішень, але немає центру прийняття відповідальності і немає координації їхньої роботи. Енергоатом незадоволений ДТЕКом, ДТЕК – Центренерго. А НКРЕКП, яке має бути суддею на цьому полі, на жаль, не знає правил цієї гри. Тому що їх «кошмарили» – міняли й таке інше.
Ну і топ-менеджерів призначали виконуючими обов'язки, знімали. Також міністра: призначили – зняли, замміністра призначили – зняли.
Ну і ключова проблема взагалі – кадри. Поясню.
Як працює електростанція: заходить вугілля та вода, більше нічого, працюють люди та обладнання. Виходить – найвисокотехнологічніша продукція, електроенергія. І ось як із вугілля виходить електроенергія, з усіма технологічними процесами – у нашій країні знає чоловік 200.
Далі електроенергія дійшла до розетки. Це теж складно – підстанції, станції, різна напруга. Весь цей процес знає 250 людей у нашій країні.
А як відбувається весь процес від вугілля до розетки – знає 50 чоловік.
Якщо ж накласти цей на процес економіку, як формується собівартість, ціна – це людей 15.
А якщо накласти ще й знання правил ринку – це не більше ніж 5 осіб.
Так ось у керівництві немає не тільки тих із 5-ти, а й тих, хто з 50-ти.
– Як же в такому разі писалося законодавство на ринку?
– А хто приймав – депутати.
– Але ж у них є компетентні радники, юристи, фахівці.
– Але вони теж не знають усе це, про що я розповів. У ниж там дружини-помічниці. Але в основному, як я їх називаю, «двоюрідні сестри».
І це причина, чому так вийшло.
Тому що в цивілізованих країнах середній вік, наприклад, депутатів парламенту Британії – 61 рік, середній вік сенатора Сенату США – 59, депутата парламенту Японії – 68. Там сидять мудрі, досвідчені, які закони читають, пишуть і можуть спрогнозувати і не допустити всіх цих речей.
Чи є у нас такі люди? У парламенті – ні. А загалом – є.
Друге питання – у наступності. Був у Радянському Союзі міністр енергетики Петро Непорожній, українець. Він був призначений у 1962 році і пішов у відставку у 1985, 23 роки на посаді в енергетиці. За цей час змінилися п'ять генеральних секретарів, політика партії мінялася протилежно. Але енергетику, за тієї заполітизованості, що була в Радянському Союзі, не чіпали. І енергетики абсолютно не займалися політикою. Вони будували станції – атомні, теплові та забезпечували енергію.
Філософія енергетиків має бути поза політикою. І ось чому.
Під час Помаранчевої революції десь два тижні найголовнішою людиною в країні був я, генеральний директор Київенерго. Тому що в Адміністрації президента нікого не було, у Кабміні нікого не було, в адміністрації міста також. А місто сяяло, світло і тепло були. І 900 тисяч людей на Майдані. Світло, мікрофони. І місто споживало втричі більше, і як це важко було втримати, воно ж не з неба падає. Я тиждень цілодобово не виходив із Київенерго. Тому що в мене перед очима тоді стояло свято пива в Мінську, коли линула злива і всі побігли в перехід, загинули 35 людей. А уявіть, коли Майдан, гасне світло, хтось починає кричати, паніка... революція закінчилася б за 10 хвилин.
Під час другого Майдану (Євромайдану – ред.) пам'ятаєте, що діялося? Клацанням пальців усе можна було зупинити. Але мало того – у центрі міста тоді люди мешкали. Потрібно було, щоб швидка допомога проїхала, бригада кабельних мереж, щоб відключити той самий Будинок профспілок під час пожежі. І міські служби тоді координували енергетики. Я дзвонив Соболєву з цього боку і людям з того боку.
Я не був ні на чиєму боці. Тому що мені потрібно було забезпечити функціонування міста. Не варта сльоза дитини загальної свободи, рівності тощо. Це справа політиків – робіть перевибори хоч щодня. Але там, де діти, старі та жінки – має бути тепло, світло, вода, має працювати унітаз. Дитина не повинна страждати, лякатися, сидіти в холоді через чиїсь політичні амбіції.
А електроенергія – це найголовніша цивілізаційна складова сучасного суспільства. І для енергетика світло має бути завжди. Якщо його немає – це суб'єктивний фактор, отже – хтось у цьому винен. І каста людей, які розуміють, як це працює – не мають права бути на боці того чи того політика. Я був сусідом Ющенка. Міг би відключити від електрики усі державні структури. Але я б не виконав ніколи і нічию таку команду заради чиїхось політичних амбіцій.
І Янукович міг би дати таку команду. Але у Київенерго, яке належало ДТЕКу тоді, цього теж не зробили, там є така людина.
Енергетика має бути осторонь, поза політикою.
– Дуже багато експертів кажуть, що у нас проблеми із прогнозним балансом в енергетиці.
– У нас взагалі нема балансу. Щоб почати наводити лад у енергетиці – треба почати з простого. Зробити енергетичний баланс країни.
– Що заважає це зробити?
– Потрібні ось ті 50 людей.
– Уся справа знову у кадрах?
- А як же. Ви підете робити операцію чи керувати літаком?
- Ні, не піду.
– Ось тут те саме.
А який баланс треба зробити, який обсяг первинних та вторинних енергоресурсів ми споживаємо? Від простого до складного. Через призму регіонів, громад та областей та великих підприємств вище 110 КВ. І розподілити на рівні місяців. І порахувати – скільки чого треба. З іншого боку – порахувати, скільки ми маємо і скільки може бути. Визначити дельту, якої не вистачає – вугілля, газу. І починати готуватися до наступного опалювального сезону – святий закон – 19 січня. Тому що якщо почнемо 25-го, вже запізнилися на 6 днів.
Ми повинні знати, скільки нам треба відремонтувати, скільки чогось купити, і починати укладати контракти. У січні на постачання вугілля у листопаді. Тому що ціни будуть інші.
І ось ця людина – перший віце-прем'єр з ТЕКу – має почати збирати всіх, бо має повноваження, і готуватися до наступного року, доповідати президенту, прем'єру. У 20 числах грудня – давати розгорнуту інформацію, що треба робити. Вони схвалюють. Після нового року – старий новий рік, Водохреща – і знову вперед.
– Ви згадували про недосконалість ринку електроенергії. Влітку була ситуація, яку розслідували і НКРЕКУ, і АМКУ щодо маніпуляцій на ринку на добу вперед, коли дуже різко впала ціна. Чи можливе повторення ситуації наступного року і що робити, щоб не повторилося?
– Абсолютно не виключено. А що робити – ось ті люди, 5 та 50, мають бути і в НКРЕКУ, і скрізь.
– У таких реаліях є шанси, що наступного року відкриється ринок електроенергії для побутових споживачів?
- Думаю, що поки що ні. Президент сказав, що поки що тарифи для населення не чіпаємо. Скільки він протримається із цим гаслом – не знаю.
Нам це треба робити. Але треба сідати та вдосконалити алгоритм ринку електроенергії, наводити там порядок.
Цей алгоритм для побутових споживачів легко розробити. Але його не можна робити таким складним, як у Нафтогазу. Переходити треба поетапно.
– У теплокомуненерго зараз складнощі. Бракує газу, який їм виділяє Нафтогаз за фіксованою ціною. Як ви бачите вирішення проблем у ТКЕ? Що робити з нашими старими мережами та усією цією структурою?
– У теплокомуненерго найскладніша ситуація, як і взагалі у житлово-комунальному господарстві.
Я окрім того, що багато працював у Київенерго, зараз ще працюю керівником ОСББ у своєму будинку. Хоча будинок непростий. Але я зрозумів, що треба самому.
Проблема в тому, що всі реформи, які робили, – ні до чого не приведуть і не призводять. Тому що у 90-х роках ми зробили одну системну помилку, а потім ще одну. І таку саму помилку зробила Болгарія, а другу – Прибалтика. Але вони їх уже виправили, а ми ще ні.
Ці дві системні помилки жодні розумні закони не вирішать.
Перша. У житловому будинку приватизували квартири. А є шахти ліфта, дах, підвал, батареї опалення, водопровід тощо. Кому належить система опалення? Воно поділено між мешканцями. Але це невірно.
Наприклад, я володію частиною труб на опалення, частиною підвалу та керую цим через ОСББ. А ОСББ це не передано на баланс.
У Болгарії колись зробили так, як у нас, то у Варні у будинку з центральним опаленням господар узяв і вирізав стояки у себе в квартирі. Сказав, що вони йому не потрібні, заважають, що він зробив інше опалення. І на запитання «а як же решта опалюватимуться» відповів – «при чому тут я, думайте, робіть». І згідно із законом це його право.
А ОСББ, коли дають тепло додому, не відповідають за оплату. Його не можна збанкрутувати. Але тоді постачальник не відповідає за поставку. Немає взаємної матеріальної відповідальності.
Якщо людина у квартирі не платить – її не відключиш. Так, можливі суди. Але не вимкнути. А є ще відомчі будинки, приватні кооперативи.
У нас не визначений, як у всьому світі, такий суб'єкт як власник будівлі. Якщо його власник ОСББ – то тоді все це – трубопровід, дах, підвал – не розподілено потроху, а єдиним комплексом передано до ОСББ, яке ним керує, та відповідає за свою діяльність майном.
Друге – ніде у світі немає, щоб прямі договори щодо тепла, води та електроенергії укладалися з квартирами. Раніше так робили у Прибалтиці. Нині тільки у нас. Але це нонсенс. Усюди тепло, водо, газопостачальна організація подає до входу до будинку. І контракт – із власником будинку. І за оплату гігакалорії та води відповідає він своїм майном. Якщо не платить за воду, наприклад, водоканал забере цю будівлю.
А ще ж ми маємо таку штуку, якої немає ніде більше – плата за гарячу воду. Що це за вода? Питна? Ні. Вона дорожча. Чому – бо гаряча. А чи настільки вона гаряча, щоб бути такою дорогою? Хто міряє її гарячість? Нема такого поняття. Є питна вода і є гігакалорія, яка гріє, яка міряється.
Проблема – хтось у будинку відремонтував мансарду чи підвал, підключив тепло та електроенергію та користується. Але все це підключено не через лічильник у його квартирі. А розподіляється на весь будинок. І мешканці дивуються потім – чому в них раптом такі платіжки стали. Скаржаться у Київтеплоенерго. Але воно не розбереться, що відбувається у кожному будинку. Там офіс, ресторан, майстерня. А власник будівлі – він у ній розбереться. І він повинен укладати договори з тими, хто у будівлі.
А поки ніхто не відповідає майном – це все пусте. Щойно це змінити – все стане на свої місця.
– Щодо газу уточнення. Ви згадували, що закінчимо сезон із маленькими запасами газу. Потрібно буде поповнювати. Як це робити?
- Не знаю. І я думаю, що вони теж не знають. Напевно, вважають – нехай про це подумають ті, хто потім працюватиме. А в нас швидко все змінюється.
– Зелена енергетика – як розвиватиметься далі в Україні? Як нам не перетворити благу ідею на проблему?
– Відновлювана енергетика – не альтернативна. Якщо ми скажемо, що замінимо 100 МВт на вугіллі на 100 МВт на сонці та вітрі – можемо це зробити? Ні. Тому що сонце та вітер не постійні. Тому якщо ставимо 100 ВДЕ, то треба тримати 90 на вугіллі, і утримувати і ті, і ті. Вдвічі дорожче.
Цей бум закінчується.
Ось що сталося.
Після війни, коли німці відновлювали промисловість неймовірними темпами, американці дали їм грошей, про екологію не думали. І в 60-х роках у газетах писали, що йде кислотний дощ та показували листя дуба з дірками. І німці злякалися.
І тим часом з'являється політичний рух «зелених». Йошка Фішер – був міністром закордонних справ. А тут проблема з екологією. Зелені набирають голоси, проходять до парламенту другою партією. А вони виходили з гаслом – «ми врятуємо екологію».
І багата Німеччина ухвалила закон, який каже, що якщо ви поставите СЕС та ВЕС – багаті енергетичні компанії на вугіллі та атомні будуть зобов'язані купувати у вас цю енергію за ціною у 2,5 рази дорожчою та продавати споживачам, населенню. Тому що «це чиста енергія, а ці розбагатіли на нас, хай платять». Це ж політичні гасла – і пішло-поїхало. Але Німеччина багата.
У нас товариш Клюєв, будучи віце-прем'єром та бізнесменом, зацікавився віянням. «Давайте підготуємо закон – я контролюю ТЕК, тільки я зможу будувати сонячні електростанції, крім мене навряд чи хтось, і я ще побудую завод з виготовлення батарей, візьму цей бізнес під себе і зароблю грошей». І вони все це «вирішили». Але в Німеччині була в 2,5 рази дорожчою зелена енергія. У нас – внесли закон і голосують: у 7 разів дорожче буде народ України купувати цю електроенергію.
Клюєва не стало. Але наїхало охочих із усього світу. Термін окупності проектів був 2 роки.
І ніхто не рахував баланс, що буде. І на сьогоднішній день їх стільки, що вони за ціною висмоктують купу грошей. Але й через небаланс сьогодні вони не потрібні. І їх зупиняють. Іноді всі відновлювані. Але за законом ми їм платимо, начебто вони виробили.
– Тож від них тепер відмовитись? Чи вони самі закриються?
– Ні, вони не закриються. Їм держава платить. Укренерго взяло 20 млрд для цього. І це ж не за вироблену електроенергію. Там 30% грошей за те, що вони просто є.
– Так, за зобов'язаннями згідно із законом. Але ж Україна не зможе прийняти новий закон, як же репутація перед інвесторами.
– Не знаю. А чому ні? Це – показник.
А в Європі інакше. Вони кажуть – прогнозуйте свій виробіток. Щоби ми робили баланс. А якщо ви не влучили – відповідаєте грошима. У нас теж так можна, але поки що їх ніхто не змушує. А в нас лобі – зелений перехід, мода. У поляків 80% генерації – на вугіллі.
– А ми рівняємось на Європу, точніше Німеччину.
– А у Німеччини – грошей неміряно. А ми хочемо – за рахунок штанів громадян України. Ви як громадянин – готові платити у 7 разів більше бізнесменові з Туреччини, за те, що він поставив сонячну батарею, і йому тепер у доларах ваші гроші течуть?
– Громадянину Туреччини не хочу, хочу своєму виробнику.
– А у нас немає своїх, усі чужі. І ви маєте стільки грошей, щоб платити ні за що?
– Чому «ні за що» – за чисту енергію, вироблену із сонця.
– Щоб ви не мали ілюзій. Кіотський протокол – це все бізнес, навіть не бізнес – божевільні проекти.
Англія керувала колоніями. Везли до Англії все найкраще. Але світ змінюється. А керувати хочеться. Потрібно шукати нові форми.
Європейці зараз кажуть: якщо ви не робите зелену енергію – ми вашу продукцію не купуватимемо, мита збільшуватимемо. Це система керування.
Запитайте у екологів. Коли в Ісландії вивергався вулкан (у 2010 році – ред.) – над Італією не можна було літаками літати через абразив, який потрапляв у турбіни. А де Ісландія – і де Італія. І скільки викинув цей вулкан, як він засинав Європу СО2 та всім іншим, якщо навіть над Італією літаки не могли літати. Це те, що за останні 50 років викидали всі заводи, помножене на 5.
– Тобто, вони нам брешуть, що наша теплогенерація забруднює Землю?
– Пам'ятаєте, були озонові дірки? Де вони поділися?
– Розсмокталися?
– А скільки грошей вони заробили? Не піддавайтесь на всякі штучки. Це бізнес-моделі та системи управління.
Можна розвивати ВДЕ, якби ми були багатими. А то зараз загробимо те, що є.
Нам треба було або утримувати теплову генерацію або займатися ВДЕ. А тепер ми збудували стільки поновлюваних, а купуємо у Білорусі 1000 МВт – а це 5 блоків на теплових електростанціях. Розумно це? Дурять нас?
А все тому, що у парламенті немає тих людей, про яких ми говорили. Тому що наш народ дуже політично зрілий, вони відкидають правителів на раз. Але не навчилися обирати. Але добре, що нас вже не можна купити. Але все ще обираємо емоціями. Сподіватимемося, що наступного разу вибиратимемо розумом.
