Думаю, у влади спрацює інстинкт самозбереження. Може, пізніше вони зрозуміють, що треба щось робити. Інакше інстинкт самозбереження спрацює у суспільства.
За енергоресурси доведеться платити, причому за цінами світового ринку
— Іване Васильовичу, влада запевняє, що опалювальний сезон пройде без проблем. Але в квартирах холодно. У лікарнях, школах, дитячих садах і далі за списком те ж саме. Люди бояться, що взимку буде катастрофа. Невже паніка обґрунтована?
— Пройшли часи, коли партійні керівники 15 жовтня давали команду почати опалювальний сезон. І все її виконували. Зараз подачу тепла вмикають, коли середньодобова температура протягом трьох діб нижче восьми градусів. Це перше.
Друге. У нас немає централізованої загальнодержавної структури, яка займається теплопостачанням. Споживачів забезпечують «Теплокомуненерго», відомчі та приватні котельні тощо. Місцеві органи влади мають право видати розпорядження про подачу тепла лише муніципальним теплопостачальним організаціям і в будівлі муніципальної власності, що знаходяться в їхньому управлінні. Що стосується інших об'єктів, рішення про запуск тепла приймають їхні власники — приватні жеки та інші організації — відповідно до укладених договорів.
До сьогоднішнього дня накопичені величезні борги за спожитий раніше газ. Влітку місцеві органи влади використовували гроші на ремонти, реконструкції, будівництво нових об'єктів та інше. Але з боргами не розрахувалися. Тому позиція «Нафтогазу» виглядає таким чином: «Безплатного газу не буде. Закрийте борги, і ми вам дамо ліміти».
Це дуже складна організаційна структура і дуже складний алгоритм взаємовідносин. Ми звикли, як у Радянському Союзі: є борги, немає боргів — дали команду, і котельні включили. Але у нас вже багато років ринкова економіка. Адже ніхто безплатно не віддає в магазинах одяг і не надає послуги, а ми чомусь звикли, що тепло та електроенергію можна отримувати безоплатно. І з кожним роком така ситуація тільки погіршується.
Коли «Нафтогаз» продавав газ теплогенеруючим організаціям за цінами набагато нижче, ніж тепер, коли ми купували в Росії газ по 50 доларів за тисячу кубометрів, плюс могли брати з «труби», питання ще якось вирішувалися. А зараз все — дешевого газу немає. Ціна в Європі — 1500 доларів за тисячу кубометрів. У Франції, в Німеччині, в Англії через дефіцит газу зупиняють заводи.
Тому всім — і громадянам України, і місцевим органам влади — треба усвідомити, що питання вже стоїть інакше: за енергоресурси доведеться платити, причому не за тими цінами, що були раніше, а за цінами світового ринку.
— Підземні газові сховища напередодні опалювального сезону напівпорожні. Чому таке сталося?
— Трохи передісторії. Україна в 1970-х добувала 73 мільярди кубів газу, ми колись навіть Москву опалювали українським газом.
Сьогодні ми реально можемо видобувати до 25−28 мільярдів кубів газу на рік. Але за останні п'ять-шість років, на жаль, Україна не наростила видобуток власного газу (хоча планувала), пояснивши це тим, що державній компанії «Укргазвидобування» дали ліцензії на не дуже хороші родовища (де великі витрати й тривалий термін освоєння). При цьому в кінці 1990-х — початку 2000-х ліцензії роздали приватним компаніям. Однак ті сиділи як собаки на сіні, не розвиваючи ці родовища.
Якщо раніше ми купували газ у Росії стільки, скільки нам потрібно було, то зараз цієї можливості немає. Ми відмовилися від закупівель через політичні, економічні та інші причини.
У минулому та позаминулому році купували газ у Словаччині (американці лобіювали це питання в Євросоюзі). Це був російський газ, який йшов до Європи, а потім його повертали до нас реверсом. Але Росія заявила словакам: «А чому ви перепродуєте наш газ? Якщо у вас надлишки, зменште обсяг закупівель. Будете перепродувати — піднімемо ціну».
Ще ж були побудовані «Південний потік», «Турецький потік», «Північний потік — 1», «Північний потік — 2». Російський «Газпром» може виконати в Європі всі свої контракти, минаючи українську газотранспортну систему. І мало того, що ми не можемо заробити на транспортуванні газу (а це 2,5−3 мільярди доларів), так ще ж у нас немає можливості купити газ.
Зараз у газосховища закачано 18,7 мільярда кубометрів газу. В принципі, його може вистачити на ці шість місяців, усе залежить від того, якою буде зима. Так що, коли «Нафтогаз» запевняє, що «ми можемо благополучно пройти опалювальний сезон», це правда. За умови, що буде тепла зима.
Але є й інша правда. Зараз, при температурі плюс 9−15 градусів, ми споживаємо 100−110 мільйонів кубів газу на добу. При морозі 10−15 градусів максимальне споживання — приблизно 180−200 мільйонів. Де ми його візьмемо, якщо видобуток становить 50−60 мільйонів кубів на добу? Доведеться брати з газових сховищ. При цьому обсяг, який ми можемо звідти взяти, залежить від того, скільки там газу.
Наші сховища розраховані максимум на 32 мільярди кубів. Минулого року було закачано 28 мільярдів. При такому обсязі можна брати 120−130 мільйонів на добу. А коли там 18 мільярдів, як зараз, то тільки 80−90 мільйонів. Сховище — це як автомобільна камера. Коли вона сильно накачана і з неї зняли золотник, звідти йде повітря спочатку під хорошим тиском, потім він все менше і менше, поки повітря зовсім не перестає йти, хоча нам здається, що камера повна. Це фізика.
Тепер математика. Нам необхідно 180 мільйонів кубів на добу. Зі сховища при його заповнюванні у 18 мільярдів кубів можемо взяти, скажімо, 90 мільйонів, плюс власного видобутку — 60. Разом 150. Де візьмемо інші 30 мільйонів? Необхідно мати контракти на обсяги мінімум 50 мільйонів кубів на добу. Хоч реверсом, хоч аверсом — як завгодно, але такий обсяг Україні вкрай важливий.
При цьому ми по «трубі» качаємо 40 мільярдів кубометрів на рік з Росії до Європи відповідно до контракту, що діє до 2024 року. Відбирати газ для споживання в Україні — виключено. Це може стати вагомою причиною припинення транзиту по території України.
До того ж Путін днями на засіданні «Руської енергетичного тижня» заявив, що нарощувати транзит російського газу через Україну небезпечно, тому що «через зношування її газотранспортна система може лопнути зовсім», і «Європа залишиться без цього маршруту». Тобто він чітко дав зрозуміти, що газ може піти в обхід України.
Коли у країні непроста ситуація з енергоресурсами, мобілізують усіх
— У нас нема кому думати про стратегічні завдання.
— Треба визнати, що нинішній уряд працює в надзвичайних умовах — війна, економічна криза, пандемія, та ще й Росія з усіх боків нас обкладає. Та і якість роботи парламенту досить низька. Що робити? Таких нардепів ми обрали.
— На жаль.
— Я ще навесні говорив, що ситуація буде непростою. Щоб розуміти цю фізику і математику, потрібно було пройти п'ять-шість опалювальних сезонів, перші відключення газу в 1998 році, першу газову війну 2005−2006 років і другу у 2009-му. Хто сьогодні відповідає за паливно-енергетичний комплекс у країні?
— Не знаю.
— І я не знаю. Коли я був міністром, підприємства паливно-енергетичного комплексу (в тому числі «Енергоатом», «Укренерго», «Нафтогаз») підпорядковувалися міністерству. Зараз звідти вивели ці структури. Одні підкоряються Мінфіну, інші Кабміну. Потім через пів року їх повертали. Навіть якщо міністр буде суперпрофесіоналом, він нічого не може зробити. Тому нам вкрай необхідний перший віцепрем'єр з паливно-енергетичного комплексу, який може запросити на нараду керівництво енергетичної галузі, Фонду держмайна, «Укрзалізниці», Мінфіну, глав обладміністрацій і скоординувати їхню роботу в такий складний період.
Коли в країні непроста ситуація з енергоресурсами, мобілізують усіх. Розробляють загальнодержавний баланс: яким обсягом первинних енергоресурсів (газу, вугілля, нафти) ми володіємо, скільки зможемо виробляти вторинних ресурсів і який обсяг нам необхідний, і визначають дефіцит ресурсів, який може виникнути при мінус 10 градусах, мінус 15 тощо. Після цього розподіляють ресурси по регіонах і великих підприємствах із вимогою скоротити споживання під час пікових навантажень. Тобто складають докладний перелік заходів, за яким необхідно працювати. Секретар РНБО Данилов мені сказав на ток-шоу у Шустера: «Ми це все робимо». Дуже сильно сподіваюся на це.
Чи можна такий план розробити і його реалізувати? Цілком. Але для цього треба докласти зусиль. І щоб хтось взяв на себе відповідальність і керував цими процесами. Іншого виходу немає. Я не бачу можливості купувати газ у Словаччині. Політична ситуація стосовно України змінилася кардинально.
Давайте чесно скажемо людям: «Так, є проблеми. Ми всі повинні мобілізуватися і зменшувати споживання газу та електроенергії». Пам'ятайте, Черчилль, звертаючись 13 травня 1940 року до палати громад, сказав: «На нас чекають кров, важка праця, сльози та піт»?
Адже ми споживаємо енергоресурсів на одиницю ВВП у три з половиною рази більше, ніж в Європі. Ми ж не утеплюємо будинки, не вміємо економити воду. Яскравий приклад: наші чоловіки, голячись вранці, відкривають гарячу воду, і вона йде, поки вони голяться. Так мало того, що ми витрачаємо цю воду нераціонально, так ще ж і платити не хочемо за неї. Такого ставлення немає ніде. Знаєте, що в Україні тарифи за електроенергію для населення найнижчі у світі? У Білорусі у два з половиною рази вище.
А у нас популізм — усі рішення приймаються через призму рейтингів, які президент не хоче втрачати. На жаль, його оточення говорить йому те, що він хоче почути. Немає дорослих, авторитетних і професійних людей, які могли б прийти, взяти аркуш паперу з олівцем і пояснити: «Пане президенте, у нас така-то ситуація, цього робити не можна ні за яких обставин, а ось це необхідно реалізувати в терміновому порядку». Як, наприклад, історія зі зниженням тарифів на електроенергію для населення. Чисто популістське рішення, котре ускладнило і так непросту ситуацію. Президента запевняють: «У нас газу достатньо. Нам 18,7 мільярда вистачить на шість місяців». Він же хоче вірити, що це так? І його не обманюють. А то, що при мінус 10 газу не вистачить, йому просто не говорять.
Я вам назву загальну причину того, що відбувається. Середній вік сенаторів Сполучених Штатів 59 з половиною років, парламентаріїв Японії — 68, Британії — 61.
У нас же парламентсько-президентська республіка. У парламенті повинні працювати такі, як Роман Шпек, Павло Качур, Юрій Єхануров і багато інших. Для мене ідеал державного діяча — це Віктор Пинзеник, професіонал найвищого рівня, патріот, принципова і совісна людина. Якби бюджет країни довірили Пинзенику, ви були б впевнені, що він нікому не дасть вкрасти. Він працював віцепрем'єром, міністром фінансів, депутатом. Ви чули про якийсь корупційний скандал, пов'язаний з Пинзеником?
— Ні.
— Ще раз повторю. Ті, кого я назвав, будь-якому президенту говорили про реальний стан справ і пропонували вихід. А зараз їм говорити ні з ким. А хто це зробив? Ми з вами, великий народ України. Подивилися кіно — і пішли вибирати. Ну, якщо ми так вибираємо, то так і будемо жити.
— Я вас засмучу. Перерахованих вами людей на Банкову не запросять, щоб почути їхні поради.
— Мабуть, так.
У Путіна дуже серйозні економічні важелі
— Путін заявив, що знос нашої газотранспортної системи становить 80−85 відсотків. Це так?
— Вона у задовільному робочому стані. Не у гіршому, ніж газотранспортна система Росії.
У Путіна дуже серйозні економічні важелі. І він буде робити все, щоб ми домовлялися і купували газ в Росії, причому за нормальними цінами. Якщо у нас буде дефіцит електроенергії, він її теж буде нам продавати, і теж за хорошими цінами. Ми будемо купувати, ми розслабимося. А Путін в один прекрасний момент скаже: «Більше вам нічого не дамо. Або нові Харківські угоди, або визнайте так звані „ДНР“ і „ЛНР“, або відмовтеся від Криму офіційно». Пам'ятайте, у 2005 році він сказав: «Тепер газ для України буде не 50 доларів, а 250»? Буде те ж саме. Це ж зрозуміло.
Ми повинні усвідомити, що наш сусід — це величезна, потужна, багата країна, яка нас не бачить самостійною державою.
— І розуміти, що Кремль грає вдовгу…
— Причому дуже кваліфіковано.
Тому ми повинні зосередитися і робити все можливе, щоб витримати цей натиск. Чому не робимо? Не треба звинувачувати ані Зеленського, ані Гончарука, ані ще когось. Себе треба звинувачувати. Ми думаємо: так від мого голосу мало що залежить. Ні! Залежить, і дуже.
Але повернемося до паливно-енергетичного комплексу. По-перше, сьогодні це не одне ціле — він розхристаний. По-друге, всі рішення там приймають, на жаль, ситуативно, рефлекторно і в більшості випадків непрофесійно. Вертикалі управління майже немає.
Там працюють дуже розумні освічені люди. Я ними захоплююся. Вони красиво говорять, знають мови. Вони знають все, але закону Ома і того, як працюють газотранспортна система і електростанція, не знають.
Зараз не вистачає вугілля для електростанцій. Його запас всього 640 тисяч тонн. У минулі часи в зиму входили з 4−5 мільйонами тонн. Було на складах і 3−3,5 мільйони. Але запас менше ніж 2,5 мільйона тонн — це вже дуже небезпечно. З електроенергією та ж ситуація. На теплових електростанціях її не вистачатиме навіть для регулювального режиму.
У нас два виходи: купувати (а ми можемо купувати тільки в Білорусі та Росії) або скорочувати споживання. Тому слід поставити умову підприємствам: «У піки (з 11 до 13 годин і особливо з 19 до 22) вимикайте все, що можна». Інакше автоматика сама почне вимикати, причому не питаючи нікого.
Вугілля треба закуповувати (у нас же частина шахт залишилася на окупованих територіях). На жаль, якщо минулого року тонна вугілля коштувала 50−60 доларів, зараз вже 300. В Європі й в Китаї — всюди колосальний дефіцит вугілля.
Тому слід постійно пояснювати людям, що можуть настати такі періоди, коли доведеться максимально скоротити споживання електроенергії (вимкнути вуличне освітлення, якісь заводи та інше), щоб не залежати від імпортної електроенергії. Керівництво країни встане перед вибором — або віялові відключення, що є зло, або купувати електроенергію в Білорусі та Росії, що теж є зло.
Попередні президент і прем'єр вирішили, що менше зло — купувати електроенергію. Нинішні будуть зважувати, що їм вигідніше, адже опозиція їм миттєво почне дорікати…
Наступний момент — ситуація в ДТЕК, де близько 20 відсотків загальної електрогенерації й 70 відсотків теплової. Компанія працювала, розвивалася — ремонти, реконструкції, закладка нових лав на шахтах. До осінньо-зимового максимуму накопичувала вугілля, платила колосальні податки в бюджет. І раптом з'явилася абсолютно надумана проблема навколо алгоритму ціноутворення вугілля — так званий «Роттердам+». І ДТЕК зробили найбільшим ворогом. Знаєте, хто з олігархів максимально дотримується законів України?
— Хочете сказати, що Ахметов?
— А ви думаєте хто? Не тому що він святий, а тому що по-іншому він не зберіг би свій великий бізнес, його підприємства не змогли б залучати величезні інвестиційні ресурси в європейських банках. У них працюють менеджери найвищої кваліфікації, там професійний аудит, прозорість і розвиток.
І тут раптом почалося цькування, суди, кримінальні справи. В результаті генеральний директор ДТЕК Максим Тимченко сказав приблизно наступне: «Нас два роки звинувачували в усьому. А ми доводили, що треба накопичувати вугілля, що ціна вугілля повинна бути високою, щоб платити зарплату шахтарям, що потрібні нові лави тощо. Так, ми заробляли. Але ніхто ж не працює, щоб бути в збитку. Зараз ми готові продати електростанції та шахти, по одній або всі відразу, в тому числі державі. Якщо вважаєте, що у нас були надприбутки, — купіть. Ціну визначать незалежні оцінювачі. Створіть державну компанію, і нехай вона заробляє».
Але ми ж бачимо, що коїться в державній компанії «Центренерго», де керівників змінюють через місяць. Там взагалі немає вугілля і колосальні збитки.
Саме ситуативна, рефлекторна, непрофесійна політика в енергетичному комплексі призвела до сьогоднішньої кризи.
Як ми виходили з кризи в 1999 році? Пам'ятаєте заборгованості по зарплатах і пенсіях, взаємозаліки, тотальні віялові відключення? Як оператори атомних станцій, які не отримували зарплату по п'ять-шість місяців, у білих халатах пікетували Кабмін?
Ситуація була вкрай складною. У найкоротші терміни була створена міжвідомча комісія за участю представників силових структур. Приймали дуже неординарні, жорсткі, професійні рішення щодо збільшення видобутку енергоресурсів, зниження споживання, розв'язувати транспортні питання. Усе узгоджувалося швидко на всіх рівнях. І ніяких «масок-шоу» силовиків.
Що зараз відбувається? Якщо приймають рішення по якомусь підприємству, тут же «маски-шоу» з СБУ, потім НАБУ наїжджає на СБУ, Генпрокуратура — на НАБУ і СБУ. І починається карусель.
Який же вихід і що сьогодні необхідно зробити?
Перше. Негайно призначити першого віцепрем'єра з паливно-енергетичного комплексу. В Україні достатньо досвідчених професіоналів.
Друге. Ця людина повинна бути абсолютно політично нейтральною. Її завдання — забезпечити проходження опалювального сезону без соціальних потрясінь.
Третє. Їй доведеться вирішити колосальну кількість організаційно-господарських питань. При цьому вона повинна знати, як працюють усі ланцюжки.
Наприклад, залізниця зараз везе 50−60 тисяч тонн вугілля на добу. А треба буде 80. Чи вистачить вагонів? Цілком може бути, що вугілля буде, а доставляти його буде нічим. Так ось, перший віцепрем'єр повинен викликати керівництво «Укрзалізниці»: «Через три дні доповісте мені, скільки у вас вагонів і де можете їх взяти, коли буде максимальне навантаження».
І найголовніше. Він повинен організувати в країні ефективне використання енергоресурсів на всіх рівнях і видах споживання.
— Ви зараз теоретизуєте. Кажете про те, як має бути. Експерти запевняють, що сьогодні ніхто нічого не робить і що всі сподіваються «на авось». Наприклад, на те, що зима буде теплою.
— Думаю, у влади все одно спрацює інстинкт самозбереження. Може, пізніше вони зрозуміють, що треба щось робити. Інакше інстинкт самозбереження спрацює у суспільства. У нас же політично дуже зріле суспільство. Український народ ще не навчився обирати, але, якщо йому щось не подобається, він швидко відкидає, причому жорстко. Отже, в будь-який момент може трапитися будь-що. Якби вам сказали у 2000 році про те, що станеться у 2005-му, ви повірили б?
— Ні, звичайно.
— А якби у 2005-му, після перемоги Помаранчевої революції, сказали б, що Янукович буде президентом? А у 2010-му, коли «регіонали» вважали, що вони прийшли назавжди, а через три роки їх вже не буде? Хто знає, що буде у 2022-му? Ніхто не знає…
Сподіваймося, що зима буде м'якою, буде тепло та світло у будинках. Чому б і ні? Однак що повинні робити професіонали? Говорити про погрози та готувати країну до найнепростішого сценарію. Сценарій важкого опалювального сезону дуже правдоподібний. Бо настільки мінімальної кількості вугілля та газу у нас не було ніколи.
До того ж уже зараз треба думати про наступний опалювальний сезон. І не тільки. Паливно-енергетичний комплекс повинен розвиватися динамічно, відповідати сьогоднішнім викликам і забезпечувати незалежній Україні максимальну енергетичну незалежність.
