Неринковий механізм визначення «ринкових цін» може бути лише протягом певного обмеженого часу, наприклад, на першому етапі введення нової моделі ринку, а в довготривалому періоді – неможливо. Отже тут ми застрягли у минулому.
Ви коли-небудь задумувалися, що значить для вашого буття такий продукт як електрична енергія? Скоріше за все відповідь буде позитивною, бо хоч раз в житті ви стикалися з ситуацією, коли електрика раптово, хай і не надовго, зникала в самий невідповідний момент. Чи був то перегляд улюбленого серіалу або фіналу футбольного матчу, траплялось це під час «серфінгу» в інтернеті або на урочистій події – псувався як мінімум настрій. А якщо комусь не пощастило застрягти у ліфті або в знеструмленому метро - тоді вже в ваших емоціях окрім роздратування з’являлися тривожні та панічні нотки.
Якщо ж знеструмлювалася система вентиляції шахт з гірниками під землею чи пропадало світло під час складної операції у медичному закладі, не могли працювати апарати штучної вентиляції легень у важкохворих пацієнтів – в цьому випадку виникала пряма загроза життю людини.
Таких прикладів безліч, і ви самі їх можете продовжити. Але, на щастя, у більшості випадків аварії швидко ліквідовувалися, неприємності теж забувалися швидко. І ми знову звикали до думки, що електрика, як повітря та вода, є невід’ємною складовою повсякдення, й надалі безвідмовно служитиме нам, варто лише натиснути вимикач.
Тим більше, що ціна на електроенергію майже завжди не особливо обтяжувала гаманці українців, левову частку за них платили промислові підприємства. А коли з фінансами раптом виникали проблеми, електрику можна було взяти у борг, або не платити взагалі, або просто вкрасти.
І так було заведено багато років поспіль, і мабуть тому низька ціна на електрику стала часткою української ментальності, парадигмою відносин з державою, яку, як показує досвід, непросто викинути зі свідомості громадян. Більше того, низька ціна електроенергії періодично служила електоральним інструментом, яким голосно маніпулювали політики в гонитві за своїми рейтингами. Вона була чим завгодно, але в жодному разі не економічною категорією, як це є практично у всьому цивілізованому світі.
Нова модель ринку електричної енергії в черговий раз стала заручником електоральних побоювань політиків перед неминучим зростанням цін для побутових споживачів на першому етапі після її впровадження. Механізм ринку був адміністративно спотворений, і неринкова «низька стабільна ціна» знову запанувала на ринку електроенергії.
На сьогодні споживачі поки жодним чином не відчувають на собі цих змін – електрика у них є. Для деяких категорій споживачів її ціна навіть знизилася. А от надійності в енергосистемі вже немає. Генерація вимушено працює в двох світах штучного походження, що ніколи не перетинаються. Перший світ – це адміністративно створений збитковий для виробників ринок електричної енергії. Другий – це світ безоплатного виконання виробниками вимушених команд НЕК «Укренерго» для підтримання «операційної безпеки», що взагалі не корелюється з ринковими умовами. Цей світ лише створює ілюзію тимчасового благополуччя та приховує штучно створені вади ринку.
Резерви виробників в прямому та в переносному сенсі фактично вичерпані, натомість громадян постійно заспокоюють, щоб не хвилювались – бо є профіцит. Проте, за критеріями безпеки, його немає.
Одна з багатьох причин – неринковий механізм визначення «ринкових цін». Так може бути лише протягом певного обмеженого часу, наприклад, на першому етапі введення нової моделі ринку, а в довготривалому періоді – неможливо. Отже тут ми застрягли у минулому.
Всім відомо, що ціна, яка встановлена нижче економічно обґрунтованого рівня, у майбутньому неодмінно призведе до дефіциту продукту а потім до його відсутності, в нашому випадку - електроенергії.
Підтвердження цієї тези не змусило себе довго чекати. Ми опинились на порозі того, що події в енергетиці можуть вже невдовзі піти за найгіршим сценарієм. В Україні нависла загроза не лише сталому розвитку електроенергетичного сектору, а й часткового або повного знеструмлення. Багато хто з нас пам’ятає віялові відключення електроенергії в країні у 1990-х роках. Проте ніхто з громадян нашої країни ще не переживав блекаути, як це траплялось:
- в Індії в 2012 р., постраждали близько 600 млн населення у 22 з 28 регіонах країни, електроенергія була відсутня протягом майже двох діб;
- в Індонезії в 2019 р. блекаут зачепив близько 120 млн мешканців острову Ява протягом 9 годин;
- у США та Канаді у 1965 р., зачепив близько 20 млн мешканців 8 регіонів двох країн;
- в Бразилії 1999 р., зачепив близько 97 млн мешканців з 160, енергопостачання відновлювали тижнями;
- в Москві у 2005 р. - постраждали близько 2 млн людей у Москві та трьох сусідніх областей, протягом декількох годин;
- в США у 2013 р. блекаут зачепив близько 55 млн мешканців великих міст північно-східної частини США та Канади, збитки сягнули більше 6 млрд дол. США.
Під час таких масштабних аварій в енергосистемах країн окрім багатомільярдних збитків траплялись навіть людські жертви. Набагато важче, майже неможливо порахувати моральні втрати від блекаутів. Інколи здається, що людство до цього часу не змогло усвідомити цінність електричної енергії для свого комфортного існування та життєдіяльності.
Повертаючись до наших реалій, я не перестаю задаватись питанням: чому представники нової влади, маючи дипломи Гарвардів та Кембріджів, Сорбон та Стенфордів несамовито проголошуючи орієнтацію на вільну ринкову економіку, з такою наполегливістю втілюють у життя найгірші зразки економіки тоталітарних країн, вигадуючи «український велосипед» та вибудовуючи адміністративно зарегульований ринок електроенергії. За власним досвідом можу сказати, єдине, що ми можемо отримати в результаті такої діяльності чи бездіяльності в енергетичному секторі протягом останніх восьми місяців, - це «порожні полиці» на ринку електричної енергії - занепад енергосистеми, який коштуватиме державі безпрецедентно дорого. І тоді доведеться купувати електроенергію в інших країнах – дружніх та не дуже.
Прикро, але українська енергетика через неринкові ціни на електроенергію вже протягом багатьох років живе за рахунок відкладених платежів. На сьогодні загальна сума боргів на ринку електроенергії складає більше 50 млрд грн., а до кінця року може зрости до 80-100 млрд грн. Лише борги перед НАЕК «Енергоатом» з боку інших гравців ринку складають сьогодні більше 5 млрд грн. Через значну дебіторську заборгованість компанія змушена постійно кредитуватися в комерційних банках, щорічно сплачуючи по кредитам 2 млрд грн відсотків. А загальний обсяг кредитів основних виробників електроенергії (НАЕК «Енергоатом», НЕК «Укренерго» та ПрАТ «Укргідроенерго») склав за підсумками минулого року 14,2 млрд грн, які, як відомо, потребують обслуговування. На всі кредити нараховуються відсотки, які треба буде сплачувати у майбутньому. Проте зараз ми не знаємо, які саме ці відсотки, отже в кінцевому випадку споживач буде змушений їх сплачувати. Таким чином низька ціна на електрику сьогодні обійдеться українському суспільству завтра надто дорого, бо кредити завжди коштують дорого.
Тому я вкотре закликаю почути голос фахівців, професійних експертів, які невтомно привертають увагу держави та суспільства до проблем електроенергетичної галузі. Задля порятунку української енергосистеми від ймовірних блекаутів в якості першочергового кроку необхідно ліквідувати перехресне субсидіювання, як передумову фінансово-економічного оздоровлення ринку електричної енергії.
Для того, щоб усвідомити, як змінювалося співвідношення пари середня заробітна плата -середня платіжка за електроенергію, пропоную ознайомитись з динамікою зростання середніх цін на електроенергію, розміру платіжок та заробітної плати для громадян України, починаючи з 1996 року і до цього часу. Цифри говорять самі за себе попри численні маніпуляції щодо ціноутворення на електроенергію.
Особливу увагу на ці графіки прошу звернути перш за все народних депутатів, представників уряду, регулятора, Прем’єр-міністра, а також Президента України, адже «цінове мовчання» у вітчизняній електроенергетиці затягнулося довше, ніж цього вимагають хороші манери. Просив би спокійно та виважено проаналізувати цю статистику та зробити для себе чесний і неупереджений висновок.
Між тим це є обов’язковим але недостатнім, в першу чергу треба навести найжорстокіший адміністративний та фінансовий порядок в електроенергетичному секторі України.
