БІЛЬШЕ НІЖ ІСТОРИЧНА, ЦЯ ПОДІЯ ДЛЯ УКРАЇНИ ЕПОХАЛЬНА!
Україна 16 березня 2022 року стала членом "енергетичного Євросоюзу" ЕNTSO-E.
Об'єднана енергосистема України тепер є частиною енергосистеми континентальної Європи.
Синхронізація наших енергосистем закладає потужний фундамент, на якому будуватимуться подальші євроінтеграційні процеси.
Довідка:
ENTSO-E – європейська мережа операторів системи передачі електроенергії, до якої входять оператори 39 країн. Організація ENTSO-E забезпечує надійну та скоординовану роботу європейської електроенергетичної системи, найбільшої взаємопов’язаної електричної мережі в світі.
Цій події передувала велика робота протягом понад 20 років. Було розроблено та прийнято безліч законодавчих актів парламентом, нормативних документів урядом та іншими органами державної влади. Дипломатичний корпус докладав максимум зусиль під час цієї масштабної роботи. Але головною рушійною силою були енергетики України, які завдяки високому професіоналізму, організованості та відповідальності усі ці роки забезпечували не лише роботу енергетичної галузі, а й певною мірою - незалежність країни.
На превеликий жаль, підписуючи фінальні документи, керівники-підписанти не згадують величезну роботу своїх попередників: очільників, фахівців, які не один рік свого життя присвятили цій справі. У переможних реляціях сьогоднішні керівники підкреслюють, що нібито тільки вони з їхніми підлеглими за період своєї каденції спромоглися реалізувати такий масштабний проєкт. Прикро, що таку практику ми бачимо по всій вертикалі влади в нашій державі.
Хочу зробити невеликий історичний екскурс про те, як утворювався УКРАЇНСЬКИЙ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС.
На початку двадцятих років ХХ століття було розроблено план Державної комісії з електрифікації Росії (рос. – ГОЭЛРО), за яким майже третину нових енергетичних потужностей планувалось ввести в Україні.
У квітні 1928 року скликано І ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ З’ЇЗД, на якому обговорено план електрифікації України. Зокрема підтверджено доцільність спорудження потужної гідроелектростанції на Дніпрі та промислових електростанцій на Донбасі.
На території сучасної України в першій половині ХХ століття сформувалися 5 локальних енергосистем. Першою була створена Донбаська енергосистема (1926 р.), потім в 1930 р. були створені районні енергетичні управління Київенерго, Крименерго та енергосистема м. Харкова. У 1931 р. було утворено Дніпроенерго. Першим кроком до створення об'єднаної енергосистеми стало спорудження в 1940 р. лінії електропередачі напругою 220 кВ довжиною 87 км між Донбасенерго та Дніпроенерго. Цього ж року енергосистеми Донбасенерго та Дніпроенерго сформували об'єднану енергосистему, що одержала назву ОЕС Півдня. Центральним оператором ОЕС стала Об'єднана диспетчерська служба Півдня, що знаходилась у м. Горлівка. До цього часу виробіток електроенергії на всіх електростанціях України досяг
12,41 млрд кВт·год.
З 1961 р. почався якісно новий етап розвитку ОЕС Півдня, результатом якого стало поступове приєднання до об'єднаної енергосистеми всіх локальних енергосистем України та енергосистеми Молдавії. За цей період централізованим електропостачанням була охоплена вся територія України.
У 1961 р. внаслідок введення в експлуатацію великих теплових електростанцій проєктною потужністю 2400 МВт з новими енергоблоками одиничною потужністю 200 МВт на Луганській і Старобешівській ДРЕС, а трохи пізніше – на Зміївській, Бурштинській та Курахівській ДРЕС, пуску Кременчуцької ГЕС виникла проблема підвищення пропускної спроможності діючих зв'язків між енергосистемами та вузлів навантаження. Розв'язання проблеми було знайдено шляхом освоєння нового ступеня підвищеної номінальної напруги 330 кВ.
1971 року стартувало поетапне спорудження ліній електропередачі нового класу напруги 750 кВ.
Головним призначенням ліній електропередачі 750 кВ було посилення основної мережі Єдиної енергетичної системи для забезпечення надійної та сталої роботи, забезпечення видачі потужності найбільших атомних електростанцій України, підвищення пропускної спроможності міжсистемних зв’язків для збільшення обміну потужністю та енергією між системами, а також для збільшення експорту електроенергії до Східної Європи – до ОЕС «Мир».
На момент отримання Україною незалежності в 1991 році високотехнологічна Об’єднана енергетична система України (ОЕС) стала однією з наймогутніших енергосистем Європи. Встановлена потужність електростанцій перевищила 50 млн кВт. Загальна довжина ліній електропередачі всіх класів напруги перевищила 1 млн км, а кількість трансформаторних підстанцій усіх класів напруги налічувала 202 тисячі одиниць.
У період з 1993 по 1996 рр. відбулося внутрішнє розділення ОЕС «Мир» на частини, які працюють несинхронно, в результаті чого ЦДУ в Празі припинило виконувати оперативні завдання з координації роботи енергосистем країн Східної Європи. У цей час енергетика України функціонувала в умовах важкої кризи, обумовленої дефіцитом енергоресурсів, старінням наявного силового технологічного обладнання, браком маневрових потужностей, у першу чергу – гідравлічних і гідроакумулювальних електростанцій.
Відзначу, що в 70-ті роки, коли розпочиналось будівництво ліній електропередачі 750 кВ, їх основним призначенням була передача великих потоків електроенергії в західному напрямку, в тому числі до Східної Європи. Однак у кризові 90-ті роки мережа 750 кВ забезпечила енергетичну безпеку країни. В період з 1995 по 2000 рр. Росія дуже намагалася використати українську енергосистему у власних корисливих цілях. Був шалений тиск з вимогами транспортувати великі обсяги російської електроенергії в країни Європи, скорочуючи наш експортний потенціал, та труднощі з підтриманням погоджених міждержавних перетоків при дефіциті палива.
З метою збереження експортного потенціалу та незалежності нашої енергетики, в 1999 році українська енергосистема була відділена від ЄЕС Росії. Це був дуже сміливий крок українських енергетиків, враховуючи політичні й економічні взаємовідносини між двома країнами та рівень енергетичної залежності України у той період.
Надалі, на жаль, паралельна робота ОЕС України з ЄЕС Росії періодично відновлювалася, перейшла на постійний режим в середині 2001 року, що дало можливість застосовувати в наступні періоди різні «фінансові схематози» із закупівлі непотрібної російської та білоруської електроенергії за завищеними цінами. Це давало величезні надприбутки відповідним олігархічним групам, а українські енергоблоки, у тому числі й атомні, відключали заради сумнівних бізнес-проєктів, залишаючи енергетичну галузь без адекватного фінансування.
За роки незалежності в галузі енергетики було проведено декілька реформ, на мій погляд, невдалих, які не враховували особливостей нашого енергетичного комплексу. Як результат – хронічні неплатежі споживачів, невиконання державою закріплених на законодавчому рівні фінансових зобов'язань перед галуззю, недосконала тарифна політика без урахування світових показників цін на первинні й вторинні енергоносії, ігнорування потреби в реконструкції й модернізації основного та допоміжного обладнання.
Колись високотехнологічний енергетичний комплекс України на передодні повномасштабної агресії поступово перетворився в «ретро» й вже не відповідав вимогам часу.
Чисельні масовані ракетні удари російських військ по енергетичних об'єктах пошкодили й зруйнували більш ніж 60% електроенергетичної інфраструктури України. Це теплові й гідроелектростанції, теплоелектроцентралі, магістральні та розподільчі електромережі, сотні підстанцій різного класу напруги, теплові пункти та багато інших об'єктів енергетичної інфраструктури. В дуже важких умовах працюють атомні електростанції. На окупованій Запорізькій АЕС порушені всі сім базових компонентів безпеки її експлуатації. Україна втратила величезну кількість потужностей генерації.
Героїчні високопрофесійні дії енергетиків не допустили "блекауту" енергосисистеми. Збережено та відновлено електропостачання всіх регіонів країни з застосуванням на певний період графіків відключень для заміни зруйнованого обладнання, проведення відновлюваних та ремонтних робіт.
Без сумніву, Росія програла першу світову енергетичну війну, яку вона розпочала ще напередодні повномасштабної військової агресії в Україну. Гарячу стадію цієї війни виграла саме Україна, і це сталося завдяки нашим славним військам протиповітряної оборони та героїчним енергетикам з високим ступенем патріотичної свідомості.
Ми крокуємо до перемоги України, але ворог ще утримує захоплені території, продовжує обстрілювати наші міста і села, критичну інфраструктуру, в тому числі й енергетичну. Загарбникам не вдасться повалити українську електроенергетику, адже ми отримуємо велику фінансову допомогу, постачаються матеріали, обладнання задля відновлення енергетичної інфраструктури країни та сталого забезпечення електроенергією громадян й економіки України. Уже сьогодні нам необхідно дуже ретельно осмислити стан справ в електроенергетичному комплексі та визначити шляхи його відновлення.
Випереджальний розвиток енергетики – недостатня, але обов'язкова умова сталого функціонування економіки, підвищення рівня життя громадян до високих європейських стандартів, розвитку держави Україна в цілому. Потрібен комплексний підхід, а саме: не тільки технічні аспекти, але й оптимізація організаційної структури, вдосконалення фінансових взаємовідносин суб'єктів галузі.
Варто звернути увагу на такі аспекти, як баланс енергетичних потужностей, можливі обсяги видобування нафти і газу, потенціал вугільної галузі, запаси уранової руди в ядерній промисловості, гідроресурси, потенціал відновлюваної енергетики, біоенергетики, визначення оптимальної структури по видах генерації (атомна, теплова, відновлювана, біо, термальна). Помилки у цих питаннях можуть призвести до колосальних фінансових втрат не тільки держави, але й українських громадян.
Досвід розвинутих країн показує, що кожна країна визначається індивідуально в залежності від наявності в країні первинних енергоресурсів. Наприклад, у Німеччині, Франції, Польщі абсолютно різна структура генерації.
Потрібно обов'язково враховувати всі наші зобов'язання перед європейськими партнерами, у тому числі й на законодавчому рівні. Це стосується Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок, реалізації Європейського «зеленого курсу» в Україні, вирішення комплексу питань, пов'язаних із енергоефективністю, та багато інших.
Зважаючи на складну ситуацію, вважаю за доцільне спільно переглянути зазначені зобов’язання та скорегувати як за обсягами, так і за термінами виконання.
Магістральні та розподільчі електричні мережі, нафтопроводи, газопроводи, підстанції, класи напруги, диспетчеризація та безліч інших складних технічних питань, які потрібно вирішувати відповідно до європейських стандартів. А, отже, необхідно визначити виконавців цього колосального обсягу роботи та встановити часові обмеження.
Такі масштабні проєкти можливо виконати тільки залучивши дуже широке коло фахівців найвищої кваліфікації, які будуть представляти всі сектори енергетичної галузі.
Пропоную у жовтні-листопаді нинішнього року скликати II ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ З’ЇЗД, на якому широким колом фахівців у вільній дискусії будуть обговорені всі аспекти сучасного стану електроенергетичної галузі, відновлення та шляхи її подальшого розвитку. Створена на базі ГС «Всеукраїнська Енергетична Асамблея» група фахівців систематизує всі надані пропозиції та передасть їх Уряду України у вигляді рекомендацій від колективного розуму галузі.
Уряд України створює своєю постановою робочий орган, який розробляє документ (стратегія, концепція, план заходів), який остаточно визначає та конкретизує технічні, фінансові та часові аспекти відновлення електроенергетичної галузі.
Цей документ повинен переглядатися і при необхідності корегуватися не менш ніж один раз на рік.
ТІЛЬКИ ТАК МИ ЗАБЕЗПЕЧИМО УКРАЇНІ ВИСОКИЙ РІВЕНЬ ЕНЕРГОБЕЗПЕКИ ТА ЕНЕРГОНЕЗАЛЕЖНОСТІ!
