Паливно-енергетичний комплекс України на момент здобуття незалежності мав найефективнішу організаційну структуру, високотехнологічне основне і допоміжне обладнання. Галузь була практично деполітизована.
Навіть в кадрових призначеннях членство в правлячій партії не було чинником визначальним. Професіоналізм грав вирішальну роль. Збалансований енергетичний комплекс забезпечував громадян і економіку країни первинними і вторинними енергоресурсами надійно і в повному обсязі за доступними для споживачів цінами. Економічна ефективність галузі при прозорих і адекватних тарифах і цінах дозволяла проводити весь регламентний обсяг ремонтних робіт і виконувати необхідний обсяг реконструкцій і модернізацій основного і допоміжного обладнання. Щорічно вводився колосальний обсяг нових генеруючих потужностей і розподільчих мереж. ПЕК України виконував стратегічну роль платформи трьох енергетичних експансій в Європу (нафта, газ, електроенергія).
Першим непродуманим політичним рішенням парламенту у галузі енергетики вже незалежної країни став мораторій на розвиток атомної енергетики в Україні. Не було введено до експлуатації практично готові потужності на українських АЕС і ліквідовано будівельні майданчики нових атомних електростанцій. Країна в ті важкі роки одразу втратила сотні мільйонів доларів. За електроенергетикою пішла вугільна галузь і нафтогазовий комплекс. З кожним роком політична складова в роботі галузі зростала, особливо в кадрових питаннях. У енергетиці за роки незалежності проведені наймасштабніші реформи багато в чому з ініціативи міжнародних фінансових інститутів і за наполяганням політиків найчастіше без урахування думок професійних енергетиків, що призвело до значного зниження енергетичного потенціалу України як держави. Країна втратила значну частину систем централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання, при тому що європейські країни їх нарощують.
Нині політична складова в ПЕК домінує абсолютно, і як результат галузь працює з тарифами непорівнянними з платоспроможністю споживачів, з недостатнім рівнем надійності і низькою економічною ефективністю. Ситуацію в енергетиці України, включаючи вугільну галузь, нафтогазовий комплекс і системи централізованого теплопостачання, аналізує величезна армія експертів, журналістів, і просто «розумників і розумниць». Парламент приймає непідйомну кількість законів як для себе, так і для уряду з грифом «енергетичний, житлово-комунальний».
Все де тільки можна лають всіх, і всі знають, що треба робити, як треба робити, де треба робити, але їх всіх об’єднує те, що в більшості своїй вони не вміють робити те, про що вони так багато мудрують і до чого закликають.
З чого треба починати і що необхідно зробити обов’язково для стабілізації тарифної політики насамперед і ситуації в галузі в цілому.
- Розробити детальний енергетичний баланс країни.
Це означає визначити через призму кожного населеного пункту, регіону, підприємства, установи споживання первинних і вторинних енергоресурсів (електроенергія, тепло, газ, вугілля, нафтопродукти, торф та ін.) В розрізі року, двох, трьох, п’яти і десяти років, з одного боку.
З іншого боку, ретельно визначити яким обсягом копалин первинних і потенціалом вироблення вторинних енергоресурсів країна володіє.
Шляхом простого зіставлення визначити відсутні і профіцитні обсяги енергоресурсів.
- Розробити алгоритм і послідовність вирішення питань енергопостачання та зміцнення енергетичної незалежності України.
На підставі прогнозованого дефіциту тих чи інших енергоресурсів відпрацювати укладання довгострокових контрактів (лояльних по ціновій політиці) на відсутні енергоресурси по можливості на рік, два і навіть на десять років за потребою.
Аналізуючи потенціал країни нарощувати видобуток і при необхідності виробництво відсутнього обсягу всіх видів енергоресурсів.
На базі енергетичного балансу, чітко володіючи цінами імпортних енергоресурсів і собівартістю власних, звести все до єдиної одиниці виміру (наприклад, кВатт) і збалансувати тарифну політику, відповідну трьом основним принципам:
- прозорість,
- економічна обґрунтованість,
- адекватність платоспроможності споживачів.
При цьому необхідно в найкоротші терміни спільно з депутатським корпусом підготувати цілий ряд змін і доповнень до вже існуючих законодавчих актів для прийняття Верховною Радою.
У системі влади, що сьогодні склалася в країні, при наявності низки незалежних від уряду регулюючих органів, виходячи з політичної ситуації, на мій погляд, організаційну та координаційну роль у вирішенні вищезазначених питань з безпосередньою участю органів центральної виконавчої влади може взяти на себе Рада національної безпеки і оборони України.
