Коли сім’я купує нову квартиру, то, зазвичай, весь накопичений непотреб та сміття викидаються. А переїзд в нову квартиру розглядається не як зміна місця проживання, а як нове буття. Гарантовані труднощі переїзду, ремонту та облаштування – не лякають. Заощадження, кредити – все віддається для майбутнього, більш пристойного та щасливого життя. Але це зазвичай.
Бувають і виключення.
Так сталося із «новою енергетичною квартирою», куди велика сім’я «старого» ринку електричної енергії переїхала з першого липня.
Коли готувався «контракт» на «нову енергетичну квартиру» два роки тому, майже гарантована волатильність цін на електрику не лякала.
Природні та інші потенційні монополісти приготувалися працювати за новими прозорими стимулюючими та обмежуючими правилами. Конкуренція, вільний вибір і майбутній конкурентний еліксир у вигляді дешевої імпортної електроенергії. Обнімашки, цілувашки, промови і все таке, одним словом – цілком радужні, і здавалося, ґрунтовні та усвідомлені сподівання.
Два роки потому, напередодні переїзду, ми чомусь вирішили, що угоду (Закон) про купівлю «нової енергетичної квартири» та правила її утримання можна не виконувати. Чи то був страх перед змінами, чи укорінена звичка, яка трансформувалась у світогляд – поки що не досліджено.
Перебравшись в «нову енергетичну квартиру» , між іншим, забрали з собою купу непотребу та накопиченого сміття – ми звикли з ним жити і не повірили, що можна жити інакше. Наприклад, перехресне, прайскепи.
Нове «сміття» з квартири вирішили теж, поки що не виносити – а що подумають? Обживаємося. Тестуємо правила енергетичного гуртожитку. Управителі набрали адмінсилу та змінюють правила чи не щотижня.
І через два місяці почало приходити усвідомлення, що в реальному житті енергетичної громади майже нічого не змінилося – продовжуємо «розминатися», а «нова квартира» починає приймати всі обриси «старої».
До наступного і самого важливого кроку майже все готово. Все можна змінити дуже швидко. Особливого вибору вже немає - «відносно боляче» сьогодні чи «дуже боляче» завтра.
