Олександр Рєпкін, президент енергетичної асоціації «Українська Воднева Рада», про майбутнє енергетики в інтерв’ю Mind.
Паливно-енергетичний комплекс активно трансформується. Причини цього пов'язані з нагальною потребою запобігти кризі, пов'язаній з глобальною зміною клімату.
Фінансові інститути, бізнес і споживачі відреагували на цей тренд: популярність «зелених» технологій у світі зростає. Супутні галузі більше не залишаються поза увагою навіть нафтогазових корпорацій, які зробили собі ім'я на викопному паливі. Аби зберегти репутацію в умовах «енергетичного транзиту», вони розширюють інвестиції в проекти альтернативної енергетики.
У передових державах на цей виклик кілька років тому відреагували на адміністративному рівні. Наприклад, в Єврокомісії і країнах ЄС департаменти енергетики одночасно займаються проблемами клімату та екології, які тісно пов'язані між собою.
В уряді Олексія Гончарука, судячи з усього, також вирішили скористатися західним досвідом – і затіяли реорганізацію Міністерства енергетики та вугільної промисловості разом з Міністерством екології та природних ресурсів. Обидві структури в системі виконавчої влади тепер працюватимуть під одним дахом.
Ідея ще не отримала свого практичного розвитку, і наразі не відомі деталі, як її буде реалізовано. Але її вже жваво обговорюють у соціальних мережах. Учасники дискусій висловлюють різні припущення як щодо перспектив нового міністерства, так і про компетенції Олексія Оржеля, що його очолив.
Mind вирішив додати більше конкретики в публічні суперечки про майбутнє галузевого відомства, поспілкувавшись з Олександром Рєпкіним, президентом енергетичної асоціації «Українська Воднева Рада» і головою наглядової ради компанії Tokmak Solar Energy.
Співрозмовник Mind знайомий з міністром багато років. І у нього є свої вагомі аргументи, чому професіоналізм Олексія Оржеля заслуговує на довіру, а його плани гідні того, щоб бути реалізованими.
Про історію співпраці
Мій досвід спільної роботи з Олексієм Оржелем має довгу історію. У 2012 році він очолював один із структурних підрозділів у складі держрегулятора (НКРЕ) – курирував напрямок, пов'язаний з виробництвом електроенергії з відновлюваних джерел, видачу ліцензій і встановлення «зеленого тарифу» для компаній галузі. По суті, Олексій Оржель був першопрохідцем у цій справі. Втім, як і багато хто з нас, хто зважився в ті роки ризикнути і розвивати бізнес в новому для України сегменті енергетики.
Потім ми вже впритул перетиналися в Асоціації відновлюваної енергетики України, яку він очолив. Це сталося, напевно, в один з найдраматичніших моментів у її історії, коли альтернативна енергетика в нашій країні переживала першу і водночас наймасштабнішу системну кризу. Це сталося під час прем'єрства Віктора Януковича, коли в інтересах його бізнес-партнерів ухвалювалося досить спірне законодавство, яке тільки посилювало корупцію і блокувало ефективний розвиток всієї галузі, встановлюючи непереборні бар'єри для серйозних інвесторів.
Оржель провів тоді титанічну роботу, щоб всі ми, кого об'єднала Асоціація відновлюваної енергетики, змогли знову зробити галузь відкритою і зрозумілою для реалізації нових проектів, поліпшити законодавче поле і ліквідувати корупційні схеми, які тільки заважали її розвитку, і аж ніяк не сприяли ефективності. Ми організували кілька робочих груп з найпроблемніших напрямків, провели безліч дискусій і виробили разом вельми ефективні рішення.
Підтвердження цьому можна побачити у звітах впливових міжнародних організацій, які відзначають досягнення України у сфері ВДЕ. Наприклад, нещодавно центр REN21, що працює під егідою Програми ООН з навколишнього середовища, назвав Україну одним зі світових лідерів за обсягом інвестицій в «зелену» енергетику. Тут, безумовно, є і особиста заслуга Олексія Оржеля, який присвятив багато років професійної діяльності цій проблематиці.
Про управлінські якості
Я вважаю Оржеля прогресивним топ-менеджером. Він у курсі новацій, що постійно трансформують ситуацію в паливно-енергетичному секторі. В останні роки це відбувається такими високими темпами, як ніколи раніше. Стимулом тут стали взаємні зобов'язання низки країн з декарбонізації національних економік для боротьби з глобальним потеплінням, підписані в рамках Паризької кліматичної угоди. Україна також приєдналася до цього міжнародного документа. А Олексій займався всіма проблемами, пов'язаними з паливно-енергетичним комплексом, в Офісі ефективного регулювання BRDO, де працював до того, як прийшов в уряд.
Тому я впевнений, що українська енергетика опинилася в надійних руках професіонала, який знайомий з її проблемами зсередини, а не з чуток. Велика перевага нового міністра в тому, що він завдяки своєму великому досвіду здатен зрозуміти й оцінити ситуацію в галузі цілісно, а не фрагментарно. Це означає, що ми можемо розраховувати на його справедливу позицію по ринку, коли прийматимуться рішення на урядовому рівні.
Мені імпонує його системний підхід до роботи і галузевих проблем. В асоціації він міг не просто консолідувати представників усіх напрямків альтернативної енергетики, але також знаходити виважені рішення, які не ущемляли чиїсь інтереси, а сприяли ефективній взаємодії між усіма видами генерації.
Важливо, що на рівні асоціації нам завжди вдавалося приймати рішення, які не зависали в повітрі, а згодом знаходили реальне відображення в законодавстві та враховували комплексні інтереси всієї енергосистеми.
Про рівень експертизи
Мені б хотілося звернути увагу ще на таку важливу деталь. По суті, керівником українського ПЕК вперше призначили професіонала, який є фахівцем у сфері відновлюваної енергетики та зміни клімату. Це відображає загальносвітову тенденцію, де на перший план виходять «зелені» технології, а популярність викопних видів палива серед інвесторів і споживачів поступово знижується.
Тому зараз на урядовому рівні створено всі передумови, щоб Україна активізувала прогресивні реформи в цьому напрямку, і це можна тільки вітати. Адже такий підхід – поширена практика також у Євросоюзі, з яким пов'язана національна стратегія розвитку України.
Про виклики, що стоять перед новим міністерством
Перед Міненерго стоїть низка актуальних завдань, які належить вирішувати новому міністру і його команді.
На жаль, на перше місце від самого початку виходить організаційне завдання, пов'язане з необхідністю об'єднати два міністерства – Міненерго і Мінекології. Точніше, потрібно об'єднати їх функції та напрямки діяльності, які вони раніше виконували. Очевидно, має відбутися перерозподіл функцій, особливо тих, які стосувалися Мінекології, з іншими органами виконавчої влади. Наприклад, проблеми побутових відходів і охорони флори і фауни можна перенести на регіональний рівень у рамках децентралізації. А врегулювання таких проблем, як викиди шкідливих речовин і гарячих газів, пов'язане з ефективним функціонуванням ПЕК.
Особлива і, мабуть, найактуальніша для України на сьогоднішній день проблема пов'язана зі зміною клімату і викидами парникових газів. Її рішення в основному також залежить від того, наскільки успішно реалізовуються реформи в ПЕК і змінюється структура використання енергоресурсів у національній економіці.
Тому об'єднання Міненерго і Мінекології я вважаю правильним кроком.
Нове міністерство має приділити пильну увагу зміні структури виробництва електроенергії – необхідності заміни застарілого обладнання та технологій (в атомній і тепловій генерації).
Водночас ми маємо істотно наростити вироблення енергії з альтернативних джерел, аби компенсувати втрати. Це вимагатиме істотної зміни діючої структури передачі енергії та її зберігання. Для цього провідні країни працюють над впровадженням технологій «зеленої водневої енергетики».
Тішить, що Україна зусиллями бізнесу вже включилася в кооперацію з провідними європейськими компаніями та організаціями. Зокрема, Енергетична асоціація «Українська воднева рада» увійшла до складу Hydrogen Europe, яка є структурним підрозділом Єврокомісії. Таким чином створена хороша стартова площадка, щоб Міненерго також зробило свій вклад у оновлення енергетичної стратегії України, а наша країна стала по-справжньому невразливою перед зовнішніми викликами.
