Як Україні зручніше інтегруватися в енергосистему Європи. Погляд Оксани Мороз на сторінках Енергобізнесу.
IV кв. 2021 р. ознаменувався видатними для України подіями, що відзначили нашу державу головуючою у Стратегії ЄС для Дунайського регіону (ЄСДР) з 01.11.21 та в Європейському Енергетичному Співтоваристві (ЄЕС) з 30.11.2021. До пріоритетів ЄСДР та ЄЕС віднесено сприяння інтеграції енергоринків країн, що не входять до ЄС. Що варто врахувати задля сприяння загальноєвропейській енергобезпеці при об’єднанні ринків електричної енергії?
Україна отримала великий шанс стати в авангарді поборення на європейському континенті енергетичної кризи, яка охопила увесь світ. Проте значні виклики потребуватимуть суттєвих зусиль та швидкого усунення прогалин в національній політиці, що накопичені за попередні роки. Позбавлення України права голосу в ЄЕС, не зважаючи на головування, і відсутність законодавства із імплементації Регламенту ЄС №1227/2011 про оптові енергоринки (REMIT) — не є найбільшою завадою.
У досягненні амбітних цілей варто враховувати такі реалії, як наприклад:
- Членами ЄСДР є 9 держав ЄС, що мають схвалені Європейською Комісією інтегровані Національні плани з енергетики та клімату 2020-2030 рр. (НПЕК), одним з п’яти розділів яких має бути блок щодо розбудови, та які узгоджені з країнами-партнерами "повністю інтегрованого внутрішнього енергетичного ринку".
- Із загальної кількості 9 Контрактних Сторін ЄЕС жодна країна не має затвердженого НПЕК, втім 5 з них випередили Україну за кількістю відпрацьованих розділів плану (Албанія, Грузія, Північна Македонія, Боснія і Герцеговина та Чорногорія; дві з останніх перелічених країн охоплюються ЄСДР). При цьому 6 західно-балканських країн ЄЕС і низка держав-членів ЄС узгодили у 2016 р. Дорожню карту регіонального ринку електроенергії для Західних Балкан з метою створення регіонального ринку е/е.
Можна було б сподіватися, що проектом українського НПЕК, який розробляється, передбачено весь комплекс заходів задля загальноєвропейської інтеграції до ринків e/е та газу. Однак насторожують заяви причетних інституцій України про можливість впровадження нового ринку e/е лише за умови синхронізації з енергосистемою Континентальної Європи (ENTSO-E) та зауваження Голови Делегації ЄС в Україні М. Маасікаса, що "український ринок e/е ще далекий від імплементації стандартів ЄС і синхронізація українських електромереж із європейськими все ще залишається віддаленою перспективою, хоча технічно це можливо".
Які ж необхідно Україні фактори врахувати та усунути прогалини, виходячи з низки документів ЄК та ENTSO-E, дослідження експертів ФРН "Підключення України до європейської електричної мережі: технічні деталі та жорстка геополітика" від 24.11.21 р. (doi:10.18449/2021C57).
Гармонізація з законодавством ЄС і взаємосумісність інфраструктур за технічними параметрами недостатні для конвергенції енергетичних ринків. Управління електричними мережами здійснюється на трьох рівнях:
- Технічної експлуатації та інфраструктури;
- Політичного регулювання;
- Торгівлі та ринку.
Ключову роль відіграють скоординованість національних енергетичних політик і ринкових ініціатив на базі регіонального співробітництва. Це відповідає, за баченням ENTSOE, сучасної моделі інтеграції європейського ринку, структурованого за зонами торгів е/е та як локальних ринкових компонентів (раніше ЄК визначила регіональні кластери енергетичних інфраструктур і рекомендувала активізуватися у рамках ЄСДР й ЄЕС — Комюніке COM(2010) 677).
Мінливість і невизначеність попиту та пропозиції е/е протягом усіх часових горизонтів й нестабільність через ВДЕ потребує підвищення гнучкості енергосистеми із гарантованими резервними і балансуючими потужностями на енергоринку. Якщо в мережі буде надмірно багато або занадто мало електроенергії, система ризикує зруйнуватися. Синхронне з’єднання третіх країн має наслідки для сусідніх держав, а отже, і для безпеки постачання та загальної ситуації безпеки в ЄС. Якщо електромережі будуть пов’язані, відключення світла в Україні, наприклад, теоретично може поширитися на інші частини Європи. Окрім іншого, переваги інтеграції не можуть бути повністю реалізовані, якщо фізичний зв'язок використовуватиметься лише для постачань за двосторонніми контрактами.
У цьому контексті доцільним є наступний коментар: а) значні сподівання української сторони, що покладаються на переваги приєднання до ENTSO-E для підвищення збалансованості національної енергосистеми за рахунок експорту е/е Європою, а також з огляду на потенційну зацікавленість ЄС в імпорті "зеленої" української е/e — схоже, хибні; б) неповага до виконання зобов’язань перед ЄС щодо Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок, що включає близько 65.85% балансуючих потужностей, може призвести до енергетичного колапсу національного та європейського рівнів.
Розрив між амбіціями та діями має бути подоланий.
