Газотранспортна система. ГТС. Умовне скорочення, яке буквально примушує сходити слиною українських політичних корупціонерів. Адже грошові потоки, які генеруються нашою газотранспортною системою – а це зараз близько 2 млрд доларів на рік – сьогодні оминають кишені тих, хто звик заправляти «великою українською політичною корупцією» у газі і отримувати від цього мільярди гривень щорічно.
До того ж, сам факт необхідності платити Україні за транзит газу є серйозним подразником для Кремля. А тут ще в Стокгольмі Нафтогаз досить близький до того, щоб виграти підвищення цін на транзит газу до кінця 2019 року майже в три рази.
Виглядає як перемога?
Та фактично і антикорупційна перемога, і ймовірна перемога в Стокгольмі, можуть дуже швидко перетворитись на власну протилежність.
Історія в тому, що Європа прийняла (це сталося відносно недавно – у 2009 році) набір правил для захисту споживачів. Одне з ключових: не можуть на монопольному інфраструктурному ринку (постачання газу, електрики або тепла) одні й ті ж самі власники володіти засобом транспортування – трубою чи електричним кабелем – та постачати сам продукт споживачеві. Бо такий власник ніколи не допустить, щоб через його трубу пішло тепло чи газ від конкурента, а через кабель – електрика. Логіка проста і зрозуміла.
Для України це означає, що не може – нехай і державний – Нафтогаз одночасно керувати газотранспортною системою і торгувати газом. Тому Кабінет міністрів підписав план так званого “unbundling” – відділення системи ГТС в окреме підприємство. Крім того, прийнято закон про реформу ринку газу, який містив детальний план як саме зробити український ринок газу прозорим, правильним та конкурентним. Все це разом – якщо робити – має зробити Україну частиною Європи з точки зору правил ринку газу.
Одночасно – а цей процес триває вже майже три останні роки – північні сусіди розгорнули фронт проти нашої ГТС. Незважаючи на фінансову збитковість та фізичну непотрібність, Росія інвестує десятки мільярдів доларів в проект Північний потік-2 та десятки мільйонів доларів на його лобіювання в Європі та США. Купуються політики (колишній канцлер Німеччини Герхардт Шрьодер, що офіційно очолює раду директорів Північного потоку 2 – лише верхівка айсбергу), наймаються піарники, експерти, фінансуються “дослідження”. Ключові цілі проекту: залишити Україну без транзиту, отримати повний контроль над поставками газу до Центральної та Східної Європи.
Росіяни в цьому процесі спираються на два головні аргументи. Перший: Україна не здатна якісно керувати своєю ГТС (хоча за всі роки ми жодного разу не мали проблем із забезпеченням транзиту, а аварійність ГТС України, за офіційними даними, в 7 разів нижче за російськоку). Аргумент другий: Україна нездатна до реформ і не може бути частиною Європи, залиште її нам.
Чим може відповісти на цьому фронті Україна? Перш за все, плани росіян на Північний потік-2 можуть рухнути, якщо вони не отримають необхідних дозволів у Європі. З нашого боку тут необхідні дипломатичні зусилля на найвищому рівні – і вони докладаються. Президент, голова Верховної Ради, прем’єр-міністр, МЗС на своїх зустрічах озвучують небезпеку проекту ПП2 для Європи, наголошують у публічних виступах, закликають, наполягають. Це добре, і це необхідна частина процесу. Але є ще інша частина – без якої не вийде.
Ця, друга, частина називається “реальна робота над реформою”. За неї відповідає уряд. Без реформи ми даємо росіянам дуже потужну аргументацію для удару по інтересах України. При чому, як на фронті протистояння Північному потоку 2, так і в Стокгольмі, де продовжується процес протистояння Нафтогазу та Газпрому в найбільшому в історії арбітражі. Через особливості юридичної позиції, на яку спирається Нафтогаз, НЕ проведення unbundling та реформи ринку газу в цілому, може коштувати Україні 12 млрд доларів плюс щорічні втрати майже чотирьох мільярдів до кінця 2019 року. Сьогодні ми максимально наблизились до точки, коли це може статись.
Ще раз зауважу: президент та прем’єр-міністр публічно та на всіх рівнях підтримують і відділення ГТС, і реформу ринку газу. Президент навіть в нещодавньому щорічному посланні до Верховної Ради поставив за мету перенести пункти прийому газу із західного на східний кордон України. Це можливо тільки у разі повної реалізації запланованих реформ. Так само прем’єр-міністр активно і публічно висловлює підтримку реформі ГТС та газового ринку загалом.
Насправді ж виконання реформ практично повністю заморожене на рівні міністерства енергетики та робочої групи під загальним керівництвом профільного віце-прем’єр міністра. Не виконано майже 90 відсотків пунктів плану реформ. Про це неодноразово вже писали українські експерти. Про це керівництво Енергетичного Співтовариства написало нещодавно величезного листа нашому уряду. Про це активно комунікує команда Нафтогазу.
Нафтогаз, до речі, зараз намагаються зробити винним у зриві реформ – за ініціативою міністра енергетики Насалика – навіть комісію з цього приводу створено. Не зважаючи на те, що у плані підготовки до відділення ГТС Нафтогаз згадується до моменту ухвалення рішення в Стокгольмі всього один раз (і цей пункт саме виконано), а команда Нафтогазу, загальновизнано, є ключовим драйвером всіх реформ в ринку газу.
Чому нічого не зроблено? Все досить просто. У разі реалізації плану реформи ринку та відділення ГТС Україні за планом майже напевне вдасться створити консорціум із управління газотранспортною системою за участі західних партнерів. Як каже голова правління Нафтогазу, вже є чотири претенденти на участь в такому консорціумі. Такий консорціум означатиме кілька речей.
Росія зазнає потужного удару по Північному потоці-2, адже участь європейських операторів в управлінні нашою ГТС майже напевне означатиме реалізацію завдання Президента щодо переносу пунктів прийомці газу на східний кордон України і шлях по якому транспортуватимуть газ в Європу буде визначати не Газпром, а європейські покупці газу. З ними домовитись буде цілком реально і Україна збереже свої позиції газового транзитера.
Новий консорціум також буде управлятися за європейськими правилами. Що означає неможливість реалізовувати традиційні корупційні схеми до яких так звикли українські олігархи та політичні корупціонери всіх рівнів.
Зупинка реформи ГТС та ринку газу – тут збіглися інтереси прибічників “русского мира” та українських корупціонерів. Ці борці за зупинку реформ вже домоглися неабияких результатів. Якщо переможуть – Україна тільки до 2019 року втратить 20 мільярдів доларів на користь Росії (втрати в Стокгольмі + втрати на транзиті). Чи вдасться їм досягти абсолютного успіху? Стане зрозуміло протягом кількох місяців.
Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики
«Новое время»
