Із інтерв’ю у програмі «Час Голованова» на телеканалі «Україна 24» 20 жовтня 2020 року
Енергетичний комплекс, а також енергетичний ринок України перебувають зараз у масштабній фінансовій кризі. Природньо, що організаційними та фінансовими питаннями у цій галузі повинна була б опікуватись Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та житлово-комунальних послуг (НКРЕКП), а також Верховна Рада України, що приймає закони для регулювання енергетики. Крім того, є Уряд, який теж приймає свої відповідні постанови.
Що відбувається зараз в енергетичному комплексі? Я вже неодноразово говорив, що основні енергетичні компанії України працюють як партизанські загони. Їх діяльність жодним чином не координується. В країні є багато центрів впливу, проте немає центру відповідальності. Сьогодні Уряд, нажаль, не може координувати не лише енергетичні підприємства, а й органи державної влади, які мають займатися регулюванням енергетики: НКРЕКП, ДП "Оператор ринку», НЕК «Укренерго», НАЕК «Енергоатом», тому що вони підпорядковані різним структурам. Наприклад, НЕК «Укренерго» – Міністерству фінансів, ПАТ «Центренерго» - Фонду державного майна. А в Уряді немає єдиного центру, як було завжди, коли віце-прем’єр-міністр, а краще перший віцепрем’єрміністр з паливно-енергетичного комплексу, який координував енергетику, житлово-комунальне господарство, який мав повноваження впливати на кожну з відповідних структур, що управляють енергетичними компаніями.
Щодо Фонду виводу із експлуатації ядерних енергоблоків. Це дуже цікава тема, про неї багато говорять, навколо неї багато спекуляцій та маніпуляцій. Тому тут було б доцільно розповісти про це з самого початку.
В 1994 році був прийнятий Закон про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку, де було чітко визначено, що відповідальним за виведення із експлуатації ядерних установок є експлуатуюча організація – НАЕК «Енергоатом». Тому що ядерна установка має чотири цикли життя: проектування, будівництво, експлуатація і виведення із експлуатації. Проте, до 2004 року не було визначено порядку, як і кому відраховувати відповідні кошти. Це було зроблено лише в 2004 році за наполегливою вимогою наших європейських партнерів, Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ), які були стурбовані відсутністю порядку фінансування Фонду виведення із експлуатації ядерних установок. Відповідно до закону, з 1 січня 2005 р. НАЕК «Енергоатом» повинен здійснювати відрахування у розмірі 284 млн. грн щорічно на спеціальний рахунок Енергоатому в казначействі. Таким чином компанія повинна була б накопичувати гроші та розпоряджатися своїм рахунком, при необхідності купувати цінні папери тощо.
Разом з тим, в 2005 р. було прийняте рішення перевести ці кошти із спеціального рахунку Енергоатома на спеціальний рахунок Державного бюджету для їх використання на потреби держави. А у 2014 році ці кошти перевели на загальний рахунок Державного бюджету, тут ці кошти й розчинились у Державному бюджеті. Після цього розмір коштів збільшили до 580 млн. грн. За цей період було зараховано більше 5 млрд. грн до Фонду виведення із експлуатації. Казначейство зарахувало ці кошти, проте воно користувалось ними для загальних державних потреб. Неприємний момент полягає у тому, що інфляційні процеси суттєво зменшили обсяг цих коштів Фонду: на сьогоднішній день замість 1 млрд доларів ми маємо близько 200 млн доларів.
Міжнародні організації протягом 2014-2016 років знову висловлювали свою стурбованість ситуацією, що склалася. Просили керівництво держави вжити необхідних заходів, попереджали про недостатність коштів у Фонді. Адже в разі надзвичайної ситуації знову виникне необхідність надання міжнародної фінансової допомоги, як у випадку з фінансуванням подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, коли увесь світ збирав кошти для допомоги Україні. Більше того, перед виділенням чергового кредиту Європейського банку нам висунули вимогу запросити консультанта, вивчити ситуацію та напрацювати відповідні рекомендації. Була запрошена іспанська компанія, яка провела відповідну роботу та у своїх рекомендаціях оприлюднила усім відомі факти, про які вже довго говорила енергетична спільнота.
Серед рекомендацій були такі. По-перше, необхідно захистити кошти Фонду виведення із експлуатації від інфляції. Його треба повернути на спеціальний рахунок Енергоатома, вкладати ці кошти з використанням фінансових інструментів задля захисту від інфляції. По-друге, була створена Наглядова рада з управління Фондом. Проте Міністерство юстиції України вирішило, що цю Наглядову раду треба створювати не за принципом посад, а за принципом персоналій – прізвищ. При частій зміні персоналій в органах держаної влади, що спостерігається останнім часом, ця система виявилась не ефективною. Це фактично призвело до того, що Наглядова рада не працює. Та ще й не вистачає коштів Фонду для дуже складних технологічних процесів виведення ядерних установок з експлуатації: припинення експлуатації, консервації, дезактивації.
З урахуванням того, що на виведення з експлуатації одного атомного енергоблоку треба передбачити 300-400 млн доларів, виходить, що атомна електроенергія не така вже й дешева, як нам у ЗМІ розповідають деякі експерти та політики. Я вже наголошував, що кожна кіловат-година електроенергії обходиться людству по однаковій ціні не залежно від того, атомна це енергія, теплова чи сонячна або вітрова. Ціна буде однаковою, якщо ми будемо правильно рахувати. Це можна легко довести на будь-якому рівні. Просто так нам Господь не дає електроенергію.
Тому кожна країна формує свій енергетичний баланс, потужності, виходячи з наявних ресурсів. Наприклад, у Франції немає вугілля, газу, проте вона має уран, тому 80 відсотків електроенергії виробляється там на атомних електростанціях. У Швейцарії понад 50 відсотків електроенергії виробляється на гідроелектростанціях. У Німеччині працюють вугільні електростанції, також є великий відсоток відновлювальних джерел енергії. У США електроенергія виробляється усіма видами генерації: і на вугіллі, і на газі, і на відновлювальних джерелах. Кожна згадана розвинута країна підходить до цих проблем помірковано. Це якраз те, чого не вистачає нашій країні – у нас немає стратегічного бачення, що нам завтра робити з енергетикою.
Звичайно, що за такої ситуації у нас немає коштів на виведення атомних енергоблоків із експлуатації. Яскравим прикладом тут слугує Чорнобильська АЕС. Ми навіть не уявляємо, яка велика кількість коштів йде на утримання Чорнобильської зони після аварії. А вони спрямовуються з бюджету: і з загального фонду, і з спеціального фонду Державного бюджету. Тобто це фінансуємо ми з вами.
Цікавим фактом є також те, що людство ще не віднайшло технологію поховання реакторів атомних станцій. Існують технології довгого зберігання у скальних породах, як у Фінляндії. Ці технології також є досить затратними – за все доводиться платити.
Щодо кризи на енергетичному ринку. В 2017 році був прийнятий Закон про ринок електричної енергії. Цей закон відповідає усім сучасним вимогам та враховує найкращі світові практики щодо функціонування ринку електричної енергії. Він передбачає формування ціни на електроенергії в режимі онлайн. Раніше ціна на електроенергію визначалась Урядом та Міністерством енергетики суб’єктивно на певні проміжки часу. Такий підхід не відповідав економічній ситуації, не був обґрунтованим з економічної точки хору. Нова ж модель ринку електричної енергії, що була введена з 1 липня 2019 року, визначає ціну на електроенергії в залежності від кон’юнктури палива та відповідно до попиту та пропозиції. Це правильний та справедливий підхід.
Проте при введенні нової моделі ринку електроенергії ми допустили певні особливості, які перевернули його з ніг на голову. Для того, щоб цей закон працював, нам треба було виключити перехресне субсидіювання – у нас не повинно бути групи споживачів, які дотуються за рахунок інших, це, по-перше. По-друге, нам треба було створити складний математичний алгоритм, що включав би програми, постанови, нормативні документи, та який би забезпечив нормальне функціонування великої машини – електроенергетичного комплексу. Проте, ми виявились не готовими до введення нової моделі цього ринку, але відступати вже було нікуди.
НКРЕКП не до кінця підготувала нормативні документи, Укренерго не працювала коректно. Уся ця машина почала давати збої у роботі, на ринку почались спекуляції, зловживання тощо.
Звичайно, Регулятор несе юридичну та професійну відповідальність. Разом з цим є також Парламент та профільний комітет, який приймає відповідні закони відомим чином. Наприклад, надає преференції окремим металургійним підприємствам – так званим «зеленим» металургам. Тепер у нас крім населення з’явилась ще одна група з восьми металургійних підприємств, яким знизили ціну на електроенергію. А це зовсім не ринкові методи. Крім того, є відома проблема з «зеленими» виробниками електроенергії, яким свого часу дозволили будувати багато потужностей з відновлювальних джерел енергії. На моє переконання, якщо будується сонячна електростанція потужністю наприклад 100 МВт, поруч мають десь чергувати 80 МВт традиційних потужностей. Тому що в разі відсутності сонця або вітру ми не повинні відключати споживачів від енергосистеми. Ми платимо тариф за сонячну енергію, утримуємо традиційну, а це збільшує навантаження на тариф.
Це також питання компетенції НКРЕКП, у якої є всі повноваження. Але зараз в НКРЕКП є певна невизначеність з кадрами – вони то легітимні, то не легітимні. Кожний новий президент призначає своїх членів Комісії, тому що Регулятор є потужним механізмом впливу на енергетику на кшталт НАК «Нафтогаз». За допомогою НКРЕКП ми можемо дати преференції одним споживачам, а інших навпаки затиснути численними правилами та постановами.
Це все призвело до відомих перекосів – у 2020 році в країні, що територіально знаходиться у Європі, енергетична інфраструктура та житлово-комунальне господарство зупинили свій розвиток на рівні 60-х років минулого сторіччя. А втрата керованості енергетикою також не дозволяє галузі розвиватися.
