«НЕ ЗНАТИ» - це тимчасовий стан, було б бажання, а «ХОТІТИ НЕ ЗНАТИ» - це щось інше
Є всього дві поведінкові базові причини, чому жодна світова модель ринкових відносин не приживається в українському економічному та соціальному просторі:
- тотальні дотації цін для населення за рахунок промисловості – перехресне субсидіювання;
- безоплатний відпуск та безоплатне споживання електроенергії – постійно діючий генератор боргів.
Всі інші чинники є похідними.
Думаю, що в природі не існує жодного пристойного механізму ПСО, щоб поєднати цю гримучу суміш з ринковими умовами – люба така спроба буде закінчуватися тотальним державним втручанням та домінуючим державним монополізмом. Що ми і маємо.
Чому ж так відбувається?
Здається досвід вже є, знання - є. Але якщо є то, чому на кожному кроці, державними інституціями безперервно генеруються медіа тези, що ціни на електрику не будуть підвищуватися, а безоплатне споживання електрики – «не порок»? Замість того, щоб сказати, як є насправді.
Ну і що робити, саме собою?
Яким міг би бути той перший, найважливіший та, як показує досвід, самий тяжкий крок?
Може, замість призначення винуватців, вже час визнати, що помилилися в попередніх рішеннях і не «знаємо»? І з цього визнання стати на шлях довіри та об’єднання? Бо «не знати» - це тимчасовий стан, було б бажання, а «хотіти не знати» - це щось інше.
Якось так.
