Проект буде важливим тестом на інвестпривабливість енергетичної галузі України.
Консорціум міжнародних компаній EDF Trading, Westinghause, Polenergia International подав 3 серпня в Міністерство енергетики та вугільної промисловості України техніко-економічне обґрунтування проекту "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз".
На засіданні робочої групи з реалізації проекту, яку утворено за наказом Міненерговугільпрому від 17 жовтня 2016 р. №660, схвалено висновок за результатами аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства проекту, який надіслано Міністерству економічного розвитку і торгівлі для погодження. Також проведено засідання секції "Електроенергетика" Науково-технічної ради Міненерго, під час якого схвалено схему підключення блоку №2 Хмельницької АЕС до європейської енергосистеми.
Це перша подібна пропозиція державно-приватного партнерства не лише в енергетичному секторі України, а й на міжнародно-державному рівні. Запропонований проект відкриває нові горизонти як для енергетичного сектора, так і для підвищення геополітичного значення України в Центральній Європі.
Ще досі чутно відгомін візиту президента США Дональда Трампа до Варшави на конференцію "Ініціатива трьох морів", на якій обговорювався проект будівництва енергетичного хабу в Центральній Європі. Варто зауважити, що обговорення відбулося без офіційної участі найбільш потенційно енергетичної сили в регіоні, тобто без України.
Водночас український системний оператор НЕК "Укренерго" підписав угоду про співпрацю в проекті синхронізації з ENTSO-E — товариством європейських операторів, яке відповідно до умов Третього енергетичного пакета виконує функцію регулятора енергоринку.
Білорусь у 2019 р. вводить в експлуатацію перший із двох блоків Островецької АЕС, яка розташована лише в 51 км від Вільнюса. Електроенергія, яку вироблятиме перший блок (потужність 1200 МВт), у повному обсязі експортуватиметься на європейські ринки.
Ці та інші сигнали вказують на появу нових потужних операторів європейського енергоринку та на формування нової моделі енергетичного ринку в Центральній Європі вже найближчим часом. Яким буде місце України в майбутній електроенергетичній єврореволюції? Чи зможе українська енергетика стати однією з основ економічного розвитку? Де в геополітичній мозаїці місце проекту "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз"? І, нарешті, що відбувається із синхронізацією енергетичних систем України та Євросоюзу?
Щоб відповісти на ці запитання, повернімося до пропозиції консорціуму EDF Trading, Westinghouse, Polerergia International. Консорціум пропонує, базуючись на моделі державно-приватного партнерства, здійснити ряд інвестицій, у тому числі в модернізацію та відновлення лінії електропередачі 750 кВ Хмельницький—Жешув. Такі інвестицій створюватимуть можливість експорту електроенергії, отриманої "Енергоатомом" з другого блоку (потужністю 1000 МВт) Хмельницької АЕС, на європейський ринок.
Інвестування в нові енергогенеруючі блоки — це багаторічний період. Тому консорціум пропонує збалансувати експорт з другого блоку Хмельницької атомної електростанції, вводячи інвестиції в інфраструктуру ДП НАЕК "Енергоатом", які дадуть можливість збільшити енергетичний потенціал. Інвестиції, які можуть підвищити ефективність і, отже, створити нові потужності. Вплив цих інвестицій може бути короткостроковим і мати позитивні наслідки для енергетичної системи України у вигляді нових вимірних мегаватт. Крім того, "Енергоатом" отримає валютні кошти від експорту електроенергії в рамках довгострокового контракту, які будуть спрямовані на завершення будівництва третього блоку і початку будівництва четвертого блоку Хмельницької АЕС. Ця концепція була визначена розпорядженням Кабінету міністрів України №671-р від 15 червня 2015 р. "Про започаткування Пілотного проекту "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз".
Чи може ДП НАЕК "Енергоатом" сьогодні отримати комерційний кредит для інвестування? Така ситуація видається малоймовірною і нерентабельною з огляду на все ще негативний рейтинг інвестиційної привабливості України і валютні коливання гривні. Тому витрати отримання капіталу були б занадто великими. Саме фінансове становище "Енергоатому", враховуючи заборгованість, є великим бар'єром для комерційного фінансування сьогодні.
Модель, яка запропонована консорціумом, не потребує ані державних гарантій, ані залучення бюджетних коштів. У ДП НАЕК "Енергоатом", завдяки такій моделі, з'явиться шанс отримати доступ до міжнародних фінансових ринків і коштів, необхідних для модернізації та технологічної диверсифікації. Також підприємство зможе одержати фінансові ресурси, гарантією яких стане довгостроковий експортний контракт.
Крім того, вже на початку інвестування "Енергоатом" створюватиме нові робочі місця та ініціює інвестиційну програму, що стимулюватиме розвиток як у регіоні розташування АЕС, так і в макроекономічному масштабі.
Набуття партнерів з Європейського Союзу та США є надзвичайно важливим для створення привабливого іміджу української енергетики. Це стане серйозним поштовхом для вкладання коштів в Україну потенційними інвесторами. Попередні оцінки показують, що проект може бути реалізований протягом 18 місяців.
ЛЕП 750 кВ Хмельницька АЕС—Жешув була виведена з експлуатації в 1993 р. як наслідок синхронізації енергетичних систем Польщі та Євросоюзу. Протягом 24 років цей вартісний актив не використовувався. Проект "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз", відновлюючи експлуатацію зазначеної ЛЕП 750 кВ, є першим етапом проекту синхронізації енергетичних систем України та Євросоюзу. Відбувається демонополізація енергетичної політики Росії на міжнародній арені, адже минуло 26 років з моменту розвалу військово-політичного союзу Варшавський договір (закінчив своє існування 1 липня 1991 р.). Але й надалі в енергетичній сфері РФ диктує правила функціонування та модель, яку можна назвати сучасним Варшавським енергетичним договором.
Балтійські країни хоч і є членами Європейського Союзу та НАТО, але все ще перебувають у системі, успадкованій з часів холодної війни, а саме — в енергосистемі IPS/UPS, яка повністю контролюється Москвою. Аналогічно справа виглядає з Україною та Молдовою.
Енергетична безпека — це також електроенергетична безпека, це захищеність від кібератак, вільний контроль над національними енергетичними системами. Поняття безпеки полягає також у партнерській співпраці з сусідніми країнами щодо спільного планування мережі, взаємодії в критичних ситуаціях і будівництва транскордонних з'єднань. Чи може така співпраця в сучасних умовах здійснюватися між Росією та Україною чи країнами Балтії та Росією?
Реалізовуючи проект "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз", ДП НАЕК "Енергоатом" стає стратегічним енергетичним суб'єктом Центральної Європи. Тому в такому темпі, попри протести країн Балтії, в Білорусі будується Островецька атомна електростанція.
Завдяки цьому проекту Україна зможе трансфером через Польщу експортувати електроенергію до країн Балтії. А також стати стратегічним компонентом для створення енергетичного хабу у Центральній Європі. Проектна енергогенеруюча потужність України становить 55000 МВт, а Польщі — 38000.
Саме тому такими важливими є детермінація та темпи реалізації проекту. Експорт електроенергії в рамках проекту "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз" можна буде здійснювати у Польщу, Словаччину, Румунію, Угорщину, а через ці країни — на ринок Євросоюзу.
Існує, звичайно, сильна опозиція до проекту. Головне запитання, яке викликає сумніви в Україні, полягає в тому, чи варто експортувати енергію з другого блоку Хмельницької АЕС на ринок ЄС і чи не завдасть це збитків енергетичній системи України?
Потужність енергетичної системи України становить близько 55 тис. МВт, натомість споживається лише від 18 тис. до 22 тис. МВт електроенергії. Водночас український експорт на даний момент становить лише 3% від виробництва. Тож приблизний розмір системних збитків, за даними Міненерговугільпрому, сягає 13%.
Отже, чи може експорт 1000 МВт вплинути на погіршення енергетичного балансу України, який і так є позитивним? "Енергоатом" отримає кошти на будівництво нових блоків, а запропоновані короткострокові інвестиції дадуть змогу частково компенсувати експорт.
Противники проекту є також і в Польщі. Протекціоністський польський уряд хоче зберегти частку у 90% вугільної енергетики в енергетичній суміші для захисту гірничодобувної галузі. Проблема полягає в тому, що за п'ять місяців 2017 р. (дані за перше півріччя будуть доступні лише через кілька днів) імпорт кам'яного вугілля до Польщі становив 3,8 млн т проти 3,2 млн за такий же період 2016-го. Імпорт вугілля з Росії, де й ми купуємо його найбільше, становив 2,3 млн т проти 2 млн роком раніше. Цьогорічний імпорт у Польщу може збільшитися на 2 млн т порівняно з минулим роком.
Польща через сполучення з Литвою LitPol імпортує електроенергію, в тому числі з Росії. У Польщі протягом багатьох років гальмуються всі роботи з відкриття енергетичного сполучення Хмельницький—Жешув 750 кВ. Єдине, що працює, — це лінія 220 кВ з експортною потужністю 235 МВт. Поляки занепокоєні тим, що проект "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз" з експортом продукції з другого блоку 1000 МВт може загрожувати польському вугільному сектору. Але побоювання марні, тому що обсяг потенційного енергоекспорту з України становив би ледь 1% потреб польського енергетичного сектора. Інакше кажучи, навряд чи потенційно можливий експорт електроенергії з України може вплинути на її ринкову ціну в Польщі.
Починаючи проект синхронізації енергетичних систем України та Європейського Союзу і перший етап проекту енергетичного моста, слід пам'ятати історію країн Балтії, які, незважаючи на членство в НАТО і ЄС, протягом майже 16 років намагаються від'єднатися від енергосистеми, контрольованої Росією. Сьогодні країни Балтії серйозно замислюються над альтернативою — сполученням енергосистем із Польщею через Швецію. Повна синхронізація країн Балтії означає необхідність створити лінію від Росії до Калінінградської області. От як про це висловився Путін в інтерв'ю італійській Corriere della Sera від 20 червня 2015 р.:
"А що відбувається на практиці? Наприклад, прибалтійські країни вступили до Європейського Союзу. Гаразд, немає проблем. Але сьогодні нам кажуть, що ці країни, які є частиною енергетичної системи колишнього Радянського Союзу і Росії, повинні приєднатися до енергетичної системи Європейського Союзу. Ми запитуємо: чи є проблеми з постачанням енергії чи будь-які інші проблеми? Чому це необхідно? — Ні, проблем немає, але ми вирішили, що так буде краще. Що це означає для нас на практиці? Це означає, що ми будемо змушені створювати додаткові потужності в деяких західних регіонах Росії, тому що лінії передачі електроенергії, що проходять через країни Балтії, постачають енергію в деякі регіони Росії і навпаки, і всі вони будуть тепер під'єднані до Європи, а ми повинні побудувати в нашій країні нові лінії електропередачі, щоб забезпечити доставку електроенергії. Це буде коштувати нам близько 2–2,5 млрд євро.
Тепер давайте розглянемо Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Вона не наполягає на необхідності приєднання України до європейської енергетичної системи, але лише допускає таку можливість. Якщо це станеться, нам доведеться витратити не 2,5–2 млрд дол., а можливо, близько 8–10 млрд євро з цією ж метою. Запитання: для чого це необхідно, якщо ми віримо у створення єдиного економічного простору від Лісабона до Владивостока? Якою є мета Східного партнерства Європейського Союзу? Чи вона полягає в інтеграції всієї території колишнього Радянського Союзу в одному просторі з Європою, я повторюю ще раз, від Лісабона до Владивостока, чи вирізання чогось і створення нового кордону між сучасною Росією і західними територіями, включаючи, скажімо, Україну та Молдову?".
Геополітика буде невіддільним елементом процесу втілення проекту "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз". Тому важливим є залучення таких переконливо авторитетних міжнародних партнерів. Пропоноване консорціумом техніко-економічне обґрунтування буде проходити оцінку Міністерства енергетики та інших дотичних міністерств і державних органів. Тільки на підставі їх висновків буде підготовлено та проведено відкритий, прозорий тендер, у результаті якого буде обрано переможця. Тендер заплановано провести наприкінці 2017 р.
Проект "Енергетичний міст "Україна—Європейський Союз" привертає до себе увагу багатьох потенційних інвесторів з Євросоюзу, Азії та США, а також і з самої України. Також можлива участь інших консорціумів, які будуть у змозі як забезпечити технологічні питання, так і гарантувати довгострокову торгівлю електроенергією в ЄС. Критерії конкурсу та модель державно-приватного партнерства потребують розуміння сутності партнерства та взаємної вигоди.
Одне можна сказати напевно: проект буде черговим і складним екзаменом для української влади, а також важливим тестом інвестиційної привабливості енергетичної галузі України для міжнародних компаній.
За темою:
|
Укренерго підписала угоду про умови об’єднання ОЕС України з ENTSO-E |
