Не встигли ми оговтатися від невиконання зобов'язань щодо оплати перед виробниками електроенергії за «зеленим» тарифом, як Україна опинилася на новому історичному екологічному роздоріжжі.
Цього разу в державних коридорах вирішується подальша доля виконання міжнародних зобов'язань України щодо Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок (НПСВ).
Мова йде про скорочення викидів основних видів забруднень (діоксиду сірки, оксидів азоту та пилу) від ТЕС, ТЕЦ та опалювальних котелень.
Нагадаю, Кабмін у 2017 році схвалив НПСВ, а міжнародні екологічні зобов'язання України набули чинності з 2018 року. За змістом вони виявилися конкретними, амбітними та вартісними. Виконати їх Україна погодилася в екстремально стислі та, будемо відверті, нереальні терміни.
- Скорочення викидів діоксиду сірки у 20 разів (на 95% від обсягів 2012 року) до 2029 року.
- Скорочення викидів пилу в 40 разів (на 97% від обсягів 2012 року) до 2029 року.
- Скорочення викидів оксидів азоту в чотири рази (на 72% від обсягів 2012 року) до 2034 року.
- Реалізація вимог НПСВ коштуватиме близько 4,1 млрд євро. Кількість енергоблоків, на яких слід встановити пило-, сірко- та азотоочистку, – 90.
Куди рухаємося
Третій рік поспіль схвалений НПСВ виконується без великих капіталовкладень. Модернізація обладнання поставлена на паузу, бо джерела фінансування НПСВ не були визначені. Варто зазначити, що Україна все-таки виконала або виконує деякі заходи, що не потребують значних витрат.
По-перше, перевела енергоблоки з антрациту на газове вугілля – 3-4% зростання ККД, це реальний досягнутий екологічний профіт.
По-друге, реконструювала газоочисне обладнання на Придніпровській ТЕС.
По-третє, будує сіркоочистку на Трипільській ТЕС (вірю, що проєкт завершиться після семи років будівництва).
Мабуть, це й усе.
Натомість через агресію РФ, яка призвела до анексії Криму і втрати контролю над окремими територіями Донецької та Луганської областей, Україна втратила свої ТЕС та ТЕЦ. Як результат, зниження обсягу споживання електроенергії порівняно з 2012 роком призвело до часткового виконання показників НПСВ без нашої участі. Україна "заплатила" за це неспівставну ні з чим ціну у світі.
Реальний стан ситуації із скороченням викидів
Україна не має найменшого шансу виконати НПСВ у встановлені терміни. До 2025 року неможливо відповідно до технологічного процесу виконати на 90 енергоблоках такі роботи, навіть якщо ТЕС і ТЕЦ залити всіма грошима світу.
Якщо обладнання не модернізувати, Україна увійде в затяжний період дефіциту електроенергії. До країни почнуть застосовувати потужні фінансові покарання за невиконання НПСВ, і теплова генерація на вугіллі буде зупинена.
Невиконання НПСВ може стати останнім невиконаним зобов'язанням, яке назавжди закриє для нас європейський курс.
Як усе починалося і чому не змогли
Стисла відповідь на ці питання: унеможливили реалізацію НПСВ дії та бездіяльність державних інституцій. А все починалося так добре! У 2013 році для теплової генерації був встановлений та випробуваний механізм фінансування програм реконструкції у тому числі екологічних проєктів.
Ухвалений у 2013 році закон "Про засади функціонування ринку електричної енергії" передбачав подальшу можливість застосування цього механізму через ринок допоміжних послуг. У цінах на електроенергію для споживачів на ці цілі передбачалося щорічно до 200 млн дол.
Здавалося, ніщо не може завадити виконанню програми скорочення викидів, і її розробка продовжилася. Однак згодом почалося найцікавіше.
У 2014 році в НКРЕКП прийшла "молода" команда і зупинила можливість застосування встановленого урядом механізму залучення банківських кредитів для цілей модернізації теплової генерації. Чому? Відповідь команди не ввійшла в жоден протокол: "Ви собі ще заробите на новому ринку електроенергії".
У 2015 році "молода" команда прийшла в Міненерго і заблокувала імплементацію нової моделі ринку електроенергії з аргументом "він поганий". "Поганий" закон не виконали, поклали в шухляду, а "хороший" закон писався та ухвалювався під фанфари четвертого пакета аж до 2017 року.
З 2015 року до 1 липня 2019 року, коли набув чинності закон про ринок електроенергії, регулятор включав у розрахунок оптової ціни електроенергії витрати теплової генерації на рівні собівартості. У період дії формули "Роттердам+" оптова ціна електроенергії теж формувалася за собівартістю.
З 2019 року чергова "молода" команда перевела велику теплову генерацію у збитковий режим. На цьому все: велика реконструкція теплової генерації зупинилася, а шанси виконати НПСВ перетворилися на абсолютний "нуль".
Напередодні ухвалення чергового державного епохального рішення стосовно подальшої долі НПСВ варто знати про те, що відбувалося в період з 2013 року, коли почав розроблятися НПСВ, до цього часу, коли до нас прийшло усвідомлене розуміння, що зрив виконання НПСВ невідворотний.
Що маємо та сценарії розвитку подій
Узгоджений з Європейським співтовариством та схвалений урядом НПСВ у 2017 році набув ознак закону, а його невиконання призведе до негативних наслідків. Україна через три-чотири роки буде змушена зупинити всю теплову генерацію і перейти на дрова та імпорт електрики з РФ та Білорусі.
Імпорт з ЄС не допоможе. Швидше за все, нас від'єднають від європейської енергосистеми (ENTSO-E) за умовами безпеки. Якщо, звісно, у 2023 році ми зможемо приєднатися. Як це може виглядати, ми могли пересвідчитися в січні-лютому 2021 року, коли імпортували електроенергію з РФ та Білорусі.
Невтішний стан об'єднаної енергосистеми України (ОЕС) за відсутності вугілля та його заміщення імпортом зі сходу став реальним кейсом-прогнозом, який повториться через три-чотири роки через невиконання "Національного плану скорочення викидів від великих спалювальних установок" у чинній редакції.
Навіть якщо склади ТЕС будуть завалені вугіллям, а обладнання буде відремонтоване, їх не вийде запустити. Хто підставить "братнє" плече щодо поставок електроенергії в Україну на особливих умовах, можна не пояснювати.
Що робити далі
Чи є вихід з цієї безвиході? Так, є.
Крок №1. Болючий, але обов'язковий.
Потрібно визнати, що країна не зможе вчасно виконати НПСВ. Про це слід офіційно повідомити нашим європейським партнерам. Це відправна точка.
Крок №2. Єдино можливий варіант.
Необхідно терміново звернутися до Європейського співтовариства з офіційним обґрунтованим клопотанням щодо перегляду НПСВ та відтермінування початку реалізації на 2025 рік із закінченням у 2038 році (поточна редакція – 2021-2033 роки) і супроводити цей процес потужною енергетичною дипломатією.
Наші європейські партнери і так все знають та не в захваті від нашої поведінки. Сподіваюся, ця публікація допоможе зацікавленим сторонам порозумітися та узгодити свої дії. Доля цього національного плану багато в чому вирішує долю енергонезалежності України, її безпеки та європейського вибору.
За темою:
